Профілактика суїцидальної поведінки дітей та підлітків

Самогубство – (суїцид) це крайній вид аутоагресії, навмисне самопозбавлення життя.

Виділяють 4 види самогубства:

·         егоїстичне;

·         апомічне;

·         фаталістичне;

·         альтруїстичне.

Егоїстичне самогубство – трапляється, коли індивід слабко пов'язаний із суспільством і живе, повністю від нього відокремлений.

Апомічне самогубство – результат неспроможності людини пристосуватися до швидких змін у суспільстві.

Фаталістичне самогубство – результат посиленого контролю групи над індивідом, якому стає нестерпною надмірна опіка.

Альтруїстичне самогубство – трапляється, коли особа відчуває надобов’язок і ставить інтерес групи (чи іншої особи) вище за власний.

Основні мотиви суїцидальної поведінки серед дітей та молоді:

1.     Переживання образи, одинокості, відчуження.

2.     Реальна або уявна втрата батьківської любові, незріле кохання, ревнощі.

3.     Переживання, пов’язані зі смертю близьких, розлучення батьків.

4.     Почуття провини, сорому, образи, незадоволення собою.

5.     Страх перед ганьбою, глузуванням, приниженням.

6.     Страх перед покаранням.

7.     Любовні невдачі. Вагітність.

8.     Почуття помсти, шантажу.

9.     Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття.

10. Співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів тощо.

11. Наркотична чи алкогольна залежність.

Характерні причини підліткових самогубств:

·         домінування почуття безнадії та безпорадності;

·         підвищена чутливість до образи власної гідності;

·         максималізм в оцінках подій і людей;

·         невміння передбачити справжні наслідки своїх вчинків.

Профілактична робота соціального  педагога навчального закладу з попередження суїцидальної поведінки дітей та підлітків

1.     Виявлення дітей, які мають труднощі у навчанні, проблеми в поведінці й ознаки емоційних розладів:

·         бесіди з вчителями, класними керівниками;

·         спостереження в класах;

·         тестування, анкетування школярів.

2.     Переадресування до спеціалістів:

·         дитячого психоневролога;

·         психотерапевта;

·         в соціальні служби.

3.     Робота соціального педагога з сім’єю, рекомендації щодо перебудови сімейних стосунків, стилю виховання.

4.     Рекомендації вчителям про вибір індивідуального педагогічного стилю спілкування з дитиною.

5.     Соціально-педагогічна просвіта вчителів та батьків:

·         соціально-психологічні семінари;

·         батьківські лекторії;

·         виступи на батьківських зборах;

·         індивідуальні консультації, бесіди, тренінгові заняття.

6.     Робота з педагогічним колективом:

·         соціально-педагогічний консиліум чи спеціальна педрада, присвячена профілактиці суїцидів.

·         Індивідуальні бесіди, консультації з педагогами за результатами анкетувань, спостережень, рекомендації з вибору адекватних методів стосовно класу в цілому і окремих учнів.

Профілактика суїцидальної поведінки в підлітків

Нерідко хлопці та дівчата впадають у відчай і чинять самогубство через щось, що іншим здається лише дрібницею. Нам буває важко зрозуміти такі причини самогубства, як сварка з батьками, друзями, нещасливе кохання, приниження ровесників тощо. Та буває, що саме з таких, банальних, на перший погляд, причин, зазнавши душевного болю і не маючи змоги зарадити собі, підлітки вважають смерть способом помститися кривдникам.

Тобто до серйозних спроб самогубства можуть вдаватися люди, які сподіваються вплинути на почуття інших, хоч самих їх уже не буде і вони не зможуть побачити, які наслідки мав їхній вчинок.

Як показують дослідження, серед дітей, які зазнають знущань у тій чи іншій сфері, ймовірність самогубства зростає майже у сім разів, адже вони в силу своєї ще несформованої психіки зазнають справжніх страждань.

Стрес, викликаний значущими для підлітка чинниками, породжує почуття збентеженості і страху, захисну реакцію, а саме – спробу позбутися душевного болю. Отже, найчастіше самогубство – це не бажання накласти на себе руки, а нестримне прагнення покласти край життю, яке завдає нестерпних мук.

Депресія вражає всі сторони життя людини – підриває почуття власної гідності, впевненості у собі, здатність ясно мислити та приймати помірковані рішення.

Якщо людина серйозно замислила самогубство, то зазвичай про це можна здогадатися за характерними ознаками, які поділяються на три групи: словесні, поведінкові й ситуаційні.

Словесні ознаки.

Людина, яка готується до самогубства, часто говорить про свій душевний стан. Вона може:

1. Прямо і явно говорити про смерть: «Я збираюся покінчити із собою»; «Я не можу так далі жити».

2. Побічно натякати про свій намір: «Я більше не буду ні для кого проблемою»; «Тобі більше не доведеться про мене хвилюватися».

3. Багато жартувати на тему самогубства.

4. Проявляти нездорову зацікавленість питаннями смерті.

Поведінкові ознаки

1. Роздавати оточуючим речі, які є для людини особливо значущими, остаточно упорядковувати справи, миритися з давніми ворогами.

2. Демонструвати радикальні зміни в поведінці, такі як:

• в їжі – їсти замало або забагато;

• у сні – спати занадто мало або занадто багато;

• у зовнішньому вигляді – стати неохайним, стати занадто охайним;

• у шкільних звичках – пропускати заняття, не виконувати домашніх завдань, уникати спілкування з однокласниками, бути дратівливим, похмурим, перебувати в пригніченому настрої;

• замкнутися, відсторонитися від родини й друзів;

• бути надмірно діяльним або, навпаки, байдужим до навколишнього світу, відчувати поперемінно то раптову ейфорію, то напади розпачу.

3. Проявляти ознаки безпорадності, безнадійності й розпачу.

Ситуаційні ознаки

Людина може зважитися на самогубство, якщо вона:

1. Соціально ізольована (не має друзів або має тільки одного друга), почувається знедоленою.

2. Живе в нестабільному оточенні (серйозна криза вродині – у взаєминах з батьками або між батьками; алкоголізм – особиста або сімейна проблема).

3. Почуває себе жертвою насильства – фізичного, сексуального або емоційного.

4. Уживала раніше спроби суїциду.

5. Має схильність до самогубства через те, що його скоїв хтось із друзів, знайомих або членів родини.

6. Перенесла важку втрату (смерть когось із близьких, розлучення батьків).

7. Занадто критично налаштована щодо себе.

Поради для тих, хто потерпає від суїцидальних думок.

1. Втративши життя, нічого не вирішиш. Спробуй абстрагуватись від негараздів і подумки перенестись у майбутнє. Може вдасться побачити для себе причину жити далі або з’явиться бажання якось пережити важкий етап, перетерпіти його заради щасливого майбутнього.

2. Дієвий спосіб боротися з тугою – ставити перед собою досяжні цілі і зрозуміти, що життя не обходиться без розчарувань.

3. Уразі сильних емоційних переживань давай волю сльозам, як наодинці, так і у присутності інших людей. У цьому немає нічого страшного. З одного боку – спрацює механізм внутрішньої душевної розради, а з другого - цим можна подати сигнал про твоє важке становище, викликати співчуття і бажання зарадити твоєму горю.

4. Якщо ти втратив спокій через почуття глибокої провини, буде краще спробувати якнайшвидше виправити становище, аніж дати проблемі розростися. Ти вчиниш правильно, якщо розкажеш про все батькам або іншим людям, небайдужим до твоєї долі. Цілком можливо, що спочатку вони будуть прикро вражені, засмутяться, будуть тебе лаяти. Але потім, скоріше за все, почнуть думати тільки про те, як тобі допомогти, як врятувати тебе від подальшої біди.

5. У будь-якому разі, якщо ти занепокоєний і збентежений, краще не страждати на самоті. Поділись своїми переживаннями з людиною, якій довіряєш. Щира розмова може знизити емоційне напруження і допоможе подивитись на проблему з іншої точки зору. Зазвичай можна більш-менш заспокоїтись, коли хтось виявляє співчуття до нашого горя і болю. Буде корисно заздалегідь домовитися про екстрений зв’язок на випадок повернення думок про самогубство.

6. Поширеною помилкою є очікування, що інші самі здогадаються про твої страждання, почнуть тебе розпитувати і пропонувати допомогу. Але жодна людина не може бачити, що на серці в іншої, зокрема і в тебе, тому сам шукай потрібного контакту, відкрий своє серце тому, кому ти довіряєш і кому до снаги тобі допомогти. Тримати все у собі – те ж саме, що самому тягнути важкий тягар.

7. У виникненні або посиленні пригніченого стану нерідко винна занижена самооцінка. Якщо ти постійно чуєш принизливі вислови про себе й образи, можна почати сприймати себе нікчемною людиною, яка не варта поваги інших. Але поміркуй, хіба хтось має право тебе оцінювати? Хоч би що думали про тебе інші, ти є унікальною особистістю, і якщо комусь щось у тобі не подобається, то це їхні проблеми, а не твої. Шукай спілкування з тими, хто ставиться до тебе по-доброму і з розумінням.

8. Почуття відчаю саме собою не пройде. Якщо відчуваєш напад глибокого смутку і нудьги, спробуй переключитись на щось інше, зайнятися якоюсь справою. Не можна сидіти, склавши руки. Якщо ти займаєшся тим, що у тебе добре виходить, то до тебе знову повертається почуття самоповаги, яке зазвичай зникає, коли загострюється депресія.

9. Корисно також займатися тим, що тішить тебе. Зроби самому собі або комусь із близьких та друзів щось приємне, приготуй свою улюблену страву, перечитай улюблену книжку, розгадуй кросворди, помалюй, пограй, щось відремонтуй удома, покатайся на велосипеді тощо.

10. Настрій помітно покращиться, якщо відвідати близьких.

11. Найкращими ліками від пригніченості є допомога іншим – тим, хто переживає важкий період у своєму житті. Співчуття чужій біді й намагання допомогти ділом здатне перекрити власний душевний біль, спонукає абстрагуватись від власних проблем і налаштуватись на конструктивні рішення.

12. У жодному разі не вдавайся до спроби приховати або подолати свою депресію за допомогою наркотиків та алкоголю. Це пастка, вяку потрапляють ті, хто шукає легких шляхів розв’язання проблем. Адже після тимчасової розради і відновлення життєвого тонусу насувається хвиля пригніченості і роздратованості.

13. Уяви своє майбутнє, свою майбутню родину, кохану людину, своє професійне зростання, можливість займатися улюбленою справою.

14. Якщо твій душевний стан дуже розбалансований і ти відчуваєш, що не в змозі адекватно оцінювати ситуацію, спробуй звернутися до фахівця: соціального педагога, практичного психолога, психотерапевта, навіть психіатра, чи до будь-якого педагога.

Рекомендації для педагогів щодо профілактики суїциду серед учнів

ОЗНАКИ САМОГУБСТВА

Про можливе самогубство говорить поєднання кількох ознак.

1. Приведення своїх справ в порядок - роздача цінних речей, пакування. Чоловік міг бути неохайним, і раптом починає приводити все в порядок. Робить останні приготування.

2. Прощання. Може прийняти форму вираження подяки різним людям за допомогу в різний час життя.

3. Зовнішня задоволеність - прилив енергії. Якщо рішення покінчити з собою прийнято, а план складений, то думки на цю тему перестають мучити, з'являється надлишок енергії. Зовні розслабляється – може здатися, що відмовився від думки про самогубство. Стан припливу сил може бути небезпечніше, ніж глибока депресія.

4. Письмові вказівки (у листах, записках, щоденнику).

5. Словесні вказівки або загрози.

6. Спалахи гніву у імпульсивних підлітків.

7. Втрата близької людини, за якою слідують перераховані вище ознаки. Втрата дому.

8. Безсоння.

МОЖЛИВІ МОТИВИ

• Пошук допомоги - більшість людей, які думають про самогубство, не хочуть помирати. Самогубство розглядається як спосіб отримати що-небудь (наприклад, увагу, любов, звільнення від проблем, від почуття безнадійності).

• Безнадія - життя безглузде, а на майбутнє розраховувати не доводиться. Втрачені всякі надії змінити життя на краще.

• Множинні проблеми - всі проблеми настільки великі і нерозв'язні, що людина не може сконцентруватися, щоб дозволити їх по одній.

• Спроба зробити боляче іншій людині - «Вони ще пошкодують!» Іноді людина вважає, що, покінчивши з собою, понесе із собою проблему і полегшить життя своєї сім'ї.

• Спосіб вирішити проблему - людина розглядає самогубство як показник мужності і сили.

ЯК ДОПОМОГТИ

ВИСЛУХОВУЙТЕ - «Я чую тебе». Не намагайтесь утішити загальними словами типу «Ну, усе не так погано»,«Вам стане краще», «Не варто цього робити». Дайте йому можливість висловитися. Задавайте питання і уважно слухайте.

ОБГОВОРЮЙТЕ - відкрите обговорення планів і проблем знімає тривожність. Не бійтеся говорити про це

- більшість людей відчувають незручність, кажучи про самогубство, і це виявляється в запереченні абоуникненні цієї теми. Бесіди не можуть спровокувати самогубства, тоді як уникнення цієї теми збільшує тривожність, підозрілість до терапевта.

БУДЬТЕ УВАЖНІ до непрямих показників при передбачуваному самогубстві. Кожну жартівливу згадку або загрозу слід сприймати серйозно. Підлітки часто заперечують, що говорили серйозно, намагаються висміювати терапевта за його зайву тривожність, можуть зображати гнів. Скажіть, що ви приймаєте їх серйозно.

СТАВТЕ ЗАПИТАННЯ - узагальнюйте, проводьте рефреймінг - «Таке враження, що ти насправді говориш...», «Більшість людей замислювався про самогубство...», «Ти коли-небудь думав, як зробити його?» Якщо ви отримуєте відповідь, переходьте на конкретику. Пістолет? А ти коли-небудь стріляв? А де ти його візьмеш? Що тоді відбудеться? А що коли ти промахнешся? Хто тебе знайде? Ти думав про свій похорон? Хто на них прийде? Недомовлене, тамування ви повинні зробити явним. Допоможіть підлітку відкрито говорити та думати про своїх задумах.

ПІДКРЕСЛЮЙТЕ ТИМЧАСОВИЙ ХАРАКТЕР проблем - визнайте, що його відчуття дуже сильні, проблеми складні - дізнайтесь, чим ви можете допомогти, оскільки вам він уже довіряє. Дізнайтесь, хто ще міг би допомогти в цій ситуації.

Робота над підвищенням життєстійкості підлітка

Особливу важливість у діяльності по профілактиці суїциду мають різні форми психологічного навчання, спрямовані на підвищення життєстійкості підлітка, пропонують йому різні способи управління своїм станом:

1. Формування здорового життєвого стилю, функціональних стратегій поведінки і особистісних ресурсів.

2. Спрямоване усвідомлення наявних особистісних ресурсів, що сприяють формуванню здорового життєвого стилю і високоефективної поведінки:

• «Я – концепції» (самооцінки, ставлення до себе, своїм можливостям і недоліків);

• власної системи цінностей, цілей і установок, здатності робити самостійний вибір, контролювати свою поведінку і життя, розв'язувати прості та складні життєві проблеми, вміння оцінювати ту чи іншу ситуацію і свої можливості контролювати її;

• вміння спілкуватися з людьми, розуміти їх поведінку і перспективи, співпереживати і надавати психологічну і соціальну підтримку;

• усвідомлення потреби в отриманні та наданні підтримки оточуючих.

3. Розвиток особистісних ресурсів, що сприяють формуванню здорового життєвого стилю і високоефективної поведінки:

• формування самоприйняття, позитивного ставлення до себе, критичної самооцінки й позитивного ставлення до можливостей свого розвитку, можливостям робити помилки, але і виправляти їх;

• формування уміння адекватно оцінювати проблемні ситуації і вирішувати життєві проблеми, керувати собою і змінювати себе;

• формування вміння ставити перед собою короткострокові і перспективні цілі і досягати їх;

• формування вміння контролювати свою поведінку і змінювати своє життя;

• формування вміння усвідомлювати, що зі мною відбувається і чому, в результаті аналізу власного стану;

• формування вміння співпереживати оточуючим і розуміти їх, розуміти мотиви і перспективи їх поведінки (формування навичок емпатії, афіліації, слухання, діалогу, розв'язання конфліктних ситуацій, вираження почуттів, прийняття рішень);

• формування вміння приймати і надавати психологічну і соціальну підтримку оточуючих.

4. Розвиток високоефективних стратегій і навичок поведінки:

• навичок прийняття рішення і подолання життєвих проблем;

• навичок сприйняття, використання і надання психологічної та соціальної підтримки;

• навичок оцінки соціальної ситуації та прийняття відповідальності за власну поведінку в ній;

• навичок відстоювання своїх кордонів і захисту свого персонального простору;

• навичок захисту свого Я, самопідтримки та взаємопідтримки;

• навичок безконфліктного та ефективного спілкування.

Організація психологічної роботи щодо запобігання самогубств у шкільному середовищі

Спеціалісти визначають суїцид (suizid – з лат. «себе вбивати»), тобто самогубство, як усвідомлювані, навмисні дії, спрямовані на добровільне позбавлення себе життя, що призводить до смерті. Науковці-психологи, крім факту самогубства розглядають і більш ширший контекст суїцидальної поведінки – численні факти свідомого чи несвідомого нехтування життям як вищою цінністю людини (акти хоробрості, ризиковані вчинки, гра зі смертю, надмірне виснаження себе працею, легковажне нехтування небезпекою).

Розрізняють наступні види самогубств:

1.     Неусвідомлюване самогубство.

2.     Самогубство як ризикована гра і ризикована легковажність.

3.     Психопатологічне й агресивно-невропатичне самогубство:

·        маніакальне самогубство осіб, охоплених галюцинаціями або мареннями;

·        самогубство меланхоліків у стані глибокого смутку, скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби;

·        самогубство охоплених нав’язливими ідеями;

·        автоматичне чи імпульсивне самогубство.

4.     Самогубство психічно нормальної людини з такими видами суїцидальної поведінки:

·        демонстративно-шантажувальна форма суїцидальної поведінки:

·        форми суїцидальної поведінки: внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри; зовнішні форми: суїцидальні спроби і завершені суїциди;

·        егоїстичний суїцид, що виникає через руйнування соціальних зв‘язків особистості з суспільством;

·        аьтруїстичний суїцид, який виникає у формі самопожертви задля захисту інтересів групи (фанатики тощо);

·        анімічний суїцид, який виникає внаслідок виснаження;

·        суїцид, спровокований засобами масової інформації;

·        суїцид, спричинений депресією.

Особливості підліткового суїциду

За даними західноєвропейської статистики, за період з 1990 по 2000 р. кількість самогубств серед 10-15-річних підлітків виросла майже вдвічі. При цьому хлопчики здійснюють самогубство в 4 рази частіше, ніж дівчатка. До 14 років різко зростає кількість завершених суїцидів, оскільки в такому віці підлітки вже здатні ретельно планувати свої дії і використовують досить «жорсткі» методи: повішання, стрибок з великої висоти чи й комбінацію способів. При цьому хлопчики  використовують частіше саме «жорсткі» методи, тоді як дівчатка використовують різні лікарські препарати. Частота повторних спроб вкрай висока: до 50% підлітків, одного разу здійснивши суїцидальну спробу, повторюють її; 4-10% цих спроб закінчуються смертю.

Педагогічним працівникам  навчального закладу слід звернути особливу увагу на наявність наступних факторів ризику, що можуть стати причиною дитячого і підліткового  суїциду:

1.     Психічні розлади.

2.      Проблеми в спілкуванні з близькими родичами чи друзями.

3.           Відчуття зростаючої безодні між багатими і бідними, розмови про це.

4.           Шкільні проблеми (низька успішність, велике навантаження, тиск вимог навчального процесу, конфлікти з учителями).

5.           Проблеми, пов'язані з уживанням алкоголю та нар­котиків.

6.           Невдачі в інтимних стосунках.

7.           Занижена самооцінка.

8.           Ізольованість підлітка і пов'язане з цим почуття самотності.

9.      Депресія (агресія – типова маска депресії у підлітків).

10.  Афекти (афекти руйнівні для підлітка; суїцидальні погрози, висловлені в афекті, як правило, здійснюються і мають важкі наслідки).

11.Сімейні проблеми (нерозуміння з боку батьків, байдужість, часті покарання, надмірні очікування з боку батьків, фізичне чи сексуальне насилля в сім'ї, зростаюча кількість неповних сімей, виїзди батьків на роботу за кордон). Вони частіше переважають (приблизно в 70% випадків ці проблеми безпосередньо пов'язані із суїцидом), а роль «останньої краплі» виконує конфлікт у школі. Суїцидальна поведінка – це відповідь на глибинні переживання, а вони пов'язані з тим, що насправді актуально. Чим молодша дитина, тим більшою мірою вона включена в життя сім'ї, тим більше своїм суїцидом вона «дебатує» саме з сім'єю.

Родини підлітків із суїцидальною поведінкою відрізняються підвищеною частотою психічних відхилень, не­розумінням дітей, байдужністю до них і частими покаран­нями. Нерідко підлітки із суїцидальними проявами почувають себе перевантаженими через завищені очікування батьків. Виявлений достовірний взаємозв'язок між суїцидальною пове­дінкою і фізичним або сексуальним насильством у родині.

Власна ж родина підлітків, тобто ранні шлюби (у віці 15-19 років), також не рятує від зменшення ризику суїциду – за даними американських авторів, серед одружених юнаків на 1,5%, а серед одружених дівчат на 1,7% самогубств більше, ніж у їхніх несімейних однолітків. Це пов'язано, насамперед, з тим, що «молоді» шлюби найчастіше є спробою, і не завжди вдалою, розв'язати якісь інші, які не стосуються шлюбу, проблеми.

Шкільні проблеми підлітків, зазвичай, пов'язані з неуспішністю або поганими стосунками з учителями й адміністрацією школи, рідше – із взаєминами у класі. Ці проблеми, як правило, не стають безпосередньою причиною самогубств, але призводять до зниження загальної самооцінки учнів, появи відчуття незначимості своєї особистості, до різкого зниження опору стресам і незахищеності перед негативним впливом навколишнього оточення. Такі проблеми часто виникають у підлітків з невисоким рівнем інтелекту і вираженою сенситивністю (чутливістю).

Одним з основних психологічних пояснень проблем підлітків, пов'язаних  із взаємостосунками з протилежною статтю, є надмірна залежність від іншої людини, що виникає, зазвичай як компенсація поганих стосунків зі своїми батьками. У цьо­му випадку часто буває так, що стосунки з другом чи подру­гою стають настільки значимими й емоційно необхідними, що будь-яке охолодження прихильності, а тим більше зрада, сприймається як непоправна втрата, яка позбавляє сенсу подальше життя. При цьому іноді, за відсутності підтримки близьких і оточуючих, відбуваються «ситуативні само­губства» – імпульсивні, непідготовлені і, власне, непов'язані з усвідомленим наміром позбавити себе життя.

Серед моти­вів, які пояснюють спроби самогубства, самі підлітки й експерти-психологи вказують на різні спонуки в такий спосіб вплинути на інших людей:

·        «дати зрозу­міти людині, у якому ти розпачі» – близь­ко 40%;

·        «змусити шкодувати людину, що погано до тебе ставилася» – близько 30%;

·        «показати, як ти любиш іншого» і «з'ясувати, чи любить справді тебе інший» – 25%;

·        «вплинути, щоб інший змінив своє рішення» – 25%;

·        «заклик, щоб прийшла допомога від іншого» – 18%.

За даними О.Є.Лічко, значення різного роду «проб­лем» неоднакові в залежності від типу суїцидальної пове­дінки.

«Сімейні» проблеми частіше виступають причиною демонстративної й афективної суїцидальної поведінки в 51-52% і тільки в 13% – при істинних замахах на самогубство.

«Сексуальні» проблеми виявляються в основі істинної суїци­дальної поведінки в 61%, а при афективній – у 28% і при демонстративній – у 24%. При істинній суїцидальній поведінці мова йде, як правило, зовсім не про невдалу любов, а про переживання своєї сексуальної неповноцінності.

«Шкільні» проблеми займають порівняно невелике місце: 29% афективної, 26% демонстративної і лише 12% істинної суїцидальної поведінки. Погроза покарання за деліквентність штовхає на демонстративні дії в 12%, на афективну суїцидальну поведінку – у 4% і, як правило, зовсім не спонукає до істинних замахів.

Підлітки, які проявили небажання жити, мають вищий інтелектуальний рівень розвитку. Щодо успішності в нав­чанні, серед усіх представників «групи ризику» – «нещасливі», «самотні», «ті, що втрачають бажання жити» – більше під­літків, які навча­ються на «задовіль­но», ніж у групі «благополучних». У підгрупі «депресив­них» більше тих, хто вчиться на «добре» і «відмінно».

Для випадків завершеного суїциду характерна сімейна обтяженість.

Соціальна дезадаптація у підлітковому віці – фактор суїцидального ризику:

Практично всі представники «групи ризику» мають більшу потребу у спілкуванні з батьками, братами/сестрами, вчителями, ровесниками, ніж «благополучні» респонденти. Але ця потреба фрустрована (незадоволена). У попередженні розвитку суїцидальних тенденцій особливо важливою є роль матері.

Найсерйознішою причиною  у цьому віці стає розбіжність ставлень. Роз­біжність ставлень –  це особистісне новоутворення, сутність якого полягає у розбіжності уявлень про свої відносини в домінуючих сферах (ставлення до себе, до інших, до діяль­ності) з реальним змістом та проявами цих відносин. Діаг­ностичною ознакою даного новоутворення є неадекватна реакція підлітка на невдачу в значущих для нього сферах життєдіяльності.  Якщо дитина не має досвіду позитивних емо­ційних переживань у зв'язку з досягненням успіху в значущій для неї і для суспільства діяльності, то в підлітковому віці це стає серйозною проблемою. Вже маючи звичку виконувати щось корисне тільки з примусу, підліток не знає, за що взятися, його пригнічує нудьга, буденність. У подальшому неможливість задовольнити потребу в персоналізації штовхає неповнолітнього на пошуки зовнішніх, часто штучних засобів зміни психічного стану або призводить до асоціальної поведінки. Тому у підлітків часто визріває феномен схильності до адиктивної поведінки (зловживання психотропними речовинами), який включає в себе цілий комплекс особистісних особливостей, а також ряд складових іншого роду (спадковість, соціальний контекст, характеро­логічні особливості тощо).

Симптоми дезадаптації у підлітків «групи ризику» (за Щербановою): небажання жити; самотність; нещасливість; спонтанність поведінки; депресія; неадекватна самооцінка; відсутність близької людини.

У суїцидальній поведінці підлітків можна умовно виділити 3 фази:

1.     Фаза обдумування – свідомі думки про здійснення суїциду, які можуть вийти з-під контролю і стати імпульсивними (спостерігаються зміни в поведінці і зовнішньому вигляді).

2.     Фаза амбівалентності – настає за умов появи додаткових стресових факторів (підліток висловлює погрози або наміри суїциду, «крик про допомогу»).

3.     Фаза суїцидальної спроби – швидка друга фаза переходить у третю.

Науковець-психолог В. Силяхіна вказує, що більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковує і здійснює суїцид упродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому інколи тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години.

Якщо суїцидальна спроба не завершилася загибеллю, у людини наступає етап постсуїцидальної кризи, який триває аж до повного зникнення суїцидальних тенденцій.

Ознаки, за якими можна виявити ризик суїциду у підлітків

Про ризик самогубства у підлітків можна зробити висновок, спостерігаючи за їхньою поведінкою, дослухаючись до змісту їхніх розмов, аналізуючи їхню життєву, зокрема сімейну ситуацію. Чим більше з пере­рахованих нижче чинників виявляється у ході спостереження за підлітком, тим вища ймовірність розвитку в нього суїцидальної поведінки:

·        актуальні суїцидальні ідеї з відхиленням альтерна­тивних ідей, а також наявність точного плану суїциду;

·        депресивний стан чи інше психічне захворювання;

·        попередні  суїцидальні  спроби; ризик суїциду най­вищий протягом першого року після такої спроби;

·        попередні суїцидальні спроби, здійснені не шляхом прийому таблеток;

·        суїцидальні спроби в сім'ї чи серед близького оточен­ня підлітка;

·        соціальна ізоляція;

·        конфлікти між підлітком та його оточенням, сімейні проблеми;

·        девіантна поведінка в цілому;

·        вживання наркотиків чи алкоголю;

·        бажання бути направленим на стаціонарне лікування.

Найчастіше в передсуїциді у підлітків виявляються різноманітні варіанти депресивних станів (як ендогенних, так і реактивних) і ситуаційних реакцій, як правило, на тлі акцентуацій характеру. Депресія проявляється у залежності від психологічної акцентуації характеру.

Особливості дитячого суїциду

Причинами самогубства серед дітей найчастіше виступають несприятлива ситуація в сім'ї (наприклад, насильство) або відсутність останньої. До чинників суїцидальної пове­дінки дітей можна віднести все те, про що йшлося стосовно підліткових суїцидів, за винятком хіба що невдач в інтимних стосунках. У цій сфері чинником дитячого суїциду найчастіше виступає сексуальне насильство. Дослідники,  які займалися вивченням сімей дітей-суїцидентів, називають вражаючі цифри щодо частки обтяженого сімейного анамнезу: у 95% це алкоголізм одного чи обох батьків, важкі характеропатії й особистісні акцентуації батьків, психічна патологія в батьків чи родичів, зокре­ма клінічні форми депресії, психози, випадки самогубств у родинах.

Психологічним сенсом дитячого суїциду, зазвичай, виступає заклик, протест або помста. Часто самогубство дитина адресує своїм близьким з метою щось змінити в їхніх взаємо­стосунках. Основною відмінною рисою дитячого суїциду від суїциду підліткового є неадекватність уявлень про смерть: значна більшість дітей не сприймає смерть як щось остаточне, як таке, що стається з людиною раз і назавжди. Прагнення бути свідком реакції оточуючих на власну смерть чи надія на  «друге народження», а також відсутність страху смерті властиві суїцидентам дитячого віку.

Дитину набагато легше, ніж підлітка відмовити від її намірів. Відволікти від самогубства, як і стати його приводом може будь-яка дрібниця (дрібниця – лише з першого погляду; частіше вона містить прихований глибокий сенс, який дитина не стільки розуміє, скільки відчуває).

Атмосфера любові, прийняття й поваги до її особистісних прав надалі може убезпечити дитину від фатального вчинку. Діти, які висловлювали суїцидальні наміри або здійснювали спробу самогубства, потребують кваліфікованої психологічної допомоги. Їхній «крик по допомогу» обов'язково має бути почутий близькими. І дитина має отримати на нього відповідь.

Система психологічної профілактики та корекції суїцидальної  поведінки:

Першочерговою умовою попередження самогубств серед учнів є ретельне психолого-педагогічне виявлення дітей, чиї особистісні риси створюють підвищений ризик суїциду, індивідуальна робота з цією категорією дітей, розробка системи профілактичних заходів, широка просвітницька робота з сім‘ями (лист Міністерства освіти і науки України № 1/9-241 від 27.06.2001 р.).

Система роботи з профілактики суїциду має містити 7 компонентів:

1.     Психологічна просвіта педагогів, батьків, учнів:

·  створення у школі інформаційного куточка з методичною літературою, інформацією про телефон довіри, даними про адреси і режими роботи спеціалізованих лікарень, психологічних центрів допомоги, інших фахівців;

·  проведення у школах психолого-педагогічних семінарів, консиліумів, майстер-класів запрошених фахівців на теми: «Емоційні розлади у дітей та підлітків», «Фактори, що впливають на суїцидальну поведінку підлітка», «Як підняти соціальний статус учня в групі», «Цінність особистості», «Як допомогти дитині при загрозі суїциду?», «Конфлікти між учителями і підлітками», «Вибір адекватних методів педагогічної дії»;

·  під час підготовки до педрад проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, виявлення соціального статусу учнів: лідерів чи відторгнутих;

·  проведення індивідуальних консультацій з вчителями і батьками дітей із групи суїцидального ризику;

·  організація роботи батьківського психологічного класу або Батьківського всеобучу з тем «У сім‘ї – підліток», «Емоційні порушення у дітей», «Депресивні стани у підлітків», «Алкоголізм і наркоманія у підлітковому віці», «Психологія особистісних і міжособистісних конфліктів»;

·  організація роботи груп зустрічей для батьків проблемних учнів (за потреби);

·  проведення циклу бесід з учнями про цінність особистості й сенс життя; диспутів «Я – це Я», «Я маю право відчувати і висловлювати свої почуття», «Невпевненість у собі», «Конфлікти», «Підліток і дорослий», «Спілкування з дорослими», «Спілкування з однолітками протилежної статі», «Підліткові ініціації», «Основні проблеми підліткового віку», «Стрес і депресія».

2.     Створення позитивного психологічного клімату в навчальному закладі й сім‘ї - залучення учнів до громадської діяльності (спортивні змагання, клуби, товариства тощо), культурно-виховних заходів, які сприяють формуванню позитивних громадянських, естетичних почуттів, духовності учнів і педагогів.

3.     Психологічна та педагогічна діагностика суїцидальних тенденцій:

·        у процесі спостереження – звернення уваги педагогів на фактори ризику: спадковість; вербальна і фізична агресія; висока конфліктність у спілкуванні; прагнення до домінування або орієнтація на залежність; ізоляція або неприйняття однолітками; різкі зміни в поведінці; низький або високий IQ; неадекватна самооцінка; несприятливе сімейне оточення; психотравматичні події (смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, поганий вчинок, погані стосунки у сім‘ї тощо); алкоголізм і наркоманія, асоціальний спосіб життя;

·         виявлення ознак емоційних порушень – втрата апетиту або імпульсивне ненажерство, безсоння або підвищення сонливості впродовж останніх декількох днів; часті скарги на соматичні хвороби; незвичне неохайне ставлення до своєї зовнішності; постійне почуття самотності, непотрібності або суму; нудьга у звичайному оточенні або під час виконання роботи, яка раніше подобалася; втеча від контактів або ізоляція від друзів і сім‘ї; порушення уваги із зниженням якості роботи; занурення у роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє; раптові напади гніву, навіть через дрібниці;

·        виконання спеціальних психодіагностичних методів –

1. Соціометрія і референтометрія.

2. Малюнкові тести ДДЛ і «Моя сім‘я».

3. Методика Шуберта «Діагностика ступеня готовності до ризику».

4. Методика визначення нервово-психічної стійкості та ризику дезадаптації у стресі «Прогноз».

5. Багаторівневий особистісний опитувальник «АДАПТИВНІСТЬ» (МЛО-АМ).

 6. Опитувальник депресивності Бека (Веск  Depression Inventory – ВDІ).

7. Опитувальник оцінки душевного болю (автор Е.Шнейдман).

8. Модифікований опитувальний для ідентифікації типів акцентуацій характеру в підлітків (О. Лічко, С. Подмазін).

9. Карта виявлення ризику суїцидальності В. Прийменко.

10. Об‘єктивна методика визначення типу темпераменту за Б. Цукатовим.

11. Тест на виявлення суїцидального ризику СР-45.

12. Тест на виявлення суїцидальних намірів (Н. Шваровська, О.Гончаренко, І. Мельникова).

13. Методика вивчення схильності до суїцидальної поведінки (М. Горська).

14. Методика діагностики соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс і Р. Раймонд) та методика «Наскільки адаптований ти до життя?» (А. Фурман).

15. Шкала депресії (адаптація Г.Балашова).

16. Методика діагностики рівня суб‘єктивного відчуття самотності (Д.Расел і М. Фергюсон).

 Даний банк методик має бути наявний у кожного шкільного психолога.

4.     Психологічне консультування учнів.

5.     Психолого-педагогічна корекція суїцидальних тенденцій:

·        навчання технік керування емоціями, зняття м‘язового й емоційного напруження;

·        навчання конструктивних поведінкових реакцій у проблемних ситуаціях (тренінг проблемно-вирішальної поведінки (Д. Романовська);

·        розвиток позитивної самооцінки цінності особистості, її соціального статусу в групі, тренінги особистісного зростання;

·        консультативна робота з батьками, педагогами, учнями, спрямована на зняття факторів, що спонукають чи провокують суїцид.

6. Систематичний контроль і врахування динаміки змін в особистості та поведінці учнів - постійний моніторинг ознак, тенденцій, ризиків суїцидальної поведінки на всіх етапах роботи психолога.

7.     При потребі – переадресування суїцидальної справи спеціалістам медичного профілю - рекомендація відвідати дитячого психоневролога, психотерапевта, психіатра.

Десять кроків із запобігання самогубства у шкільному середовищі

Якщо ви виявили дитину із ознаками суїцидальної поведінки:

Крок 1-й: Повідомити органи управління освітою та методиста, який відповідає за психологічну службу.

Крок 2-й: Практичному психологу (у разі його відсутності соціальному педагогу) спільно з класним керівником створити безпечну, особистісно-орієнтовану і довірливу ситуацію навколо дитини і розпочати постійний щоденний контакт з дитиною (спілкування з використанням запитань «Що трапилося?, Я помітив, що у тебе щось відбувається негаразд, Які проблеми тебе турбують – я хочу тобі допомогти, Що у тебе на душі? Що тебе турбує? Твоя душа болить?» тощо). Знайдіть час слухати про все, що буде говорити дитина. Якщо вона замкнулася – знайдіть ключик до неї, але не чиніть тиску на дитину.

Крок 3-й: Переможіть свій особистий страх  і поговоріть з дитиною, чи думала вона про смерть, як давно і які були її фантазії, думки, плани.

Крок 4-й: Спробуйте визначити ту складну кризову ситуацію, яка спричинила думки про власну смерть.

Крок 5-й: З‘ясуйте, чи є в родині підлітка дорослий, якого він поважає і любить, який є авторитетом або соціально близькою людиною. Знайдіть її і залучіть до постійної підтримки на певний час.

Крок 6-й: Практичному психологу, на основі своїх робочих даних, описати «Психологічний портрет школяра» та спільно з індивідуальною карткою подати для експертного прогностичного висновку в методичний кабінет по факту виявлення ознак суїцидальної поведінки.

Крок 7-й: У випадку наявних випадків суїцидів у родині, попередніх суїцидальних спроб, вживання наркотиків і інших токсичних речовин, наявних психопатичних або депресивних розладів особистості, патології психічного розладу – обґрунтовано і толерантно рекомендувати батькам звернутися до психіатра, або психотерапевта, або психоневролога.

Крок 8-й: Практичному психологу школи організувати щоденне постійне підтримуюче спілкування з дитиною, вчителями та сім‘єю. Розробити індивідуальну програму психологічної допомоги та формування захисних антисуїцидальних факторів. У випадку відсутності відповідних вмінь і навичок у працівника психологічної служби – його обов‘язок знайти  кваліфікованого фахівця і залучити до роботи аж до повного зникнення суїцидальних ознак в поведінці.

Крок 9-й: Виявити фактори ризику у сім‘ї та школі для конкретної дитини. Розробити рекомендації для педагогів та родини – як організувати підтримуюче спілкування з дитиною та що змінити у взаємостосунках «дорослий – дитина».

Крок 10-й: Організувати психопрофілактичну роботу у школі за 7-ми компонентною схемою (вказана вище). Затвердити план дій наказом по школі.

Р.S. У випадку завершеного суїциду організувати системну групову роботу (40-годин) з класом, де навчалася дитина, для уникнення ефекту Вертера – наслідування суїцидальної поведінки у проблемних ситуаціях.

Дитині потрібно, щоб її:

•  розуміли;

•  любили;

•  визнавали;

•  поважали.

Якщо ця потреба не задовольняється, виникає негативний емо­ційний стан:

•  біль;

•  страх;

•  агресія;

•  образа.

Рекомендації вчителям

1.Враховуйте вікові особливості першокласників: рухову актив­ність, переважання ігрового типу діяльності, недостатню сформованість вольової регуляції.

2.   Порівнюйте роботу учня лише з його попередніми роботами, а не з роботами інших.

3.Уникайте критики учня при свідках, а також вживання слів «завжди», «ніколи».

4.Хваліть учня за найменші досягнення.

5.  Дозволяйте учневі самостійно оцінювати свою поведінку та її на­слідки.

6.  Створюйте ситуації успіху.

7.  Зменшуйте кількість заперечних слів та речень. Краще замінити їх на ствердні та позитивно спрямовані.

8.  Не наполягайте на відповідях біля дошки тих дітей, які виявляють тривожність. Краще об'єднуйте їх у групки, що працюватимуть разом.

9.  Для підтримання усних інструкцій використовуйте візуальну стимуляцію.

10.Давайте учням можливість виплескувати енергію (фізкультхвилинки, ігри на перервах).

11.Надавайте учням можливість висловлювати свої думки, підкре­слюйте цінність почутого.

Особливості адаптаційного періоду

учнів п’ятих класів

до навчання у середній шкільній ланці

Адаптація учнів 5 класу до навчання в основнійшколі

Упродовж усього життя нам (і дорослим, і дітям) доводиться адаптуватись до різних ситуацій. Переступаючи поріг школи, дитина також увесь час адаптується: до дітей, до вчителів, до уроків, до нового режиму дня. Одним зі складних адаптаційних періодів є навчання у 5-му класі.

Перехід із молодшої школи до основної пов’язаний із внесенням змін у динамічні стереотипи спілкування, діяльності, а також зі збереженням окремих компонентів попереднього соціального досвіду.

Адаптація дитини до навчання в середній школі відбувається не одразу. Це досить тривалий процес, пов’язаний зі значним навантаженням на всі системи організму.

Як свідчить аналіз, учителі, які викладають у 5-х класах, часто не бачать різниці між п’ятикласниками й іншими школярами основної школи. І як результат – завищені вимоги до цих учнів, зниження рівня навчальних досягнень, мотивації навчання. Такий підхід до навчання може ускладнити процес адаптації школярів.

Здається, тільки-но діти і батьки адаптувалися в початковій школі, як необхідно переходити до п’ятого класу, до середньої школи. На жаль, у цей період (10-11років) у дітей втрачається інтерес до навчання. Для учнів 5-го класу багато що стає новим і непізнаним: нові вчителі, нові предмети, форми навчання, а іноді і однокласники. Звичайно ж, є діти, які легко й вільно вливаються в шкільну систему вимог, а є діти, які відчувають потребу в допомозі вчителів, батьків, психолога. Проводячи уроки у 5-му класі  та відвідуючи їх у інших учителів, я побачила, що п’ятикласникам у школі цікаво: вони прагнуть бути активними, розумними, вони хочуть, щоб їх побачив, оцінив новий учитель і помітив у них усе найкраще.  

Але ж і ми, вчителі, також проходимо період адаптації: нам потрібно запам’ятати нових учнів, вивчити їхні особливості, переключитися на роботу з п’ятикласниками, враховуючи основні психологічні особливості дітей цього віку. І чим швидше ми, вчителі, і учні знайдемо ті спільні шляхи, тим швидше пройде адаптація в учнів 5-го класу. А це є (я маю на увазі спільні шляхи):

- вміння вчителя ставити посильні вимоги зі свого предмета;

- уміння класного керівника згуртувати колектив, сформувати культуру поведінки й навички спілкування;

- уміння учнів реально оцінювати свої можливості.

У Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти зазначено, що відбір змісту предметів 11-річної школи ґрунтується на принципі наступності між початковою й основною школою. Проблема наступності між початковою й основною школою є складовою загальної проблеми наступності в навчально-виховному процесі.

Більшість дітей переживає перехід у основну школу як важливийкрок у своємужитті. Деякіпишаютьсятим, що вони подорослішали, іншімріютьрозпочати «нове життя». Адаптація у 5-му класібагато в чому схожа з адаптацією у 1-му класі.

Що викликаєстрес у п’ятикласників? Різкізміни умов навчання, різноманітні та більшускладненівимоги, які ставлять до дітей середньоїнавчальної ланки, навітьзміна «статусу» у початковійшколі на «наймолодшого» у середній – все це є доситьсерйознимвипробуванням. У цейперіоддітиможуть стати невпізнанними: тривога, боязкістьчи, навпаки, розв’язність, надмірнаметушливість, збудженняохоплюютьїх. У зв’язку з цим у них можезнизитисьпрацездатність, вониможуть стати забудькуватими, неорганізованими.

П’ятикласникипристраснобажаютьдобревчитися, щобрадуватиоточуючих. Але, зіткнувшись з першимитруднощами, часто розчаровуються.

Усі зазначені причини нерідко виступають не ізольовано, а спільно, поєднуючись у досить складні комбінації, і потребують зазвичай спільної активної роботи не тільки психолога й педагога, а й батьків, а головне – самого підлітка.

Забезпечення наступності є однією з основних умов успішної адаптації молодших школярів до навчання в основній школі та важливою передумовою успішного навчання у 5-му класі. Для розв’язання проблем наступності в навчально-виховному процесі, особливо в період адаптації молодших школярів до нових умов навчання у 5-му класі, адміністрації, учителям, батькам необхідно:

-         ураховувати індивідуальні та психологічні особливості 10-11-річних школярів;

-         постійно спиратись на попередні знання, уміння та навички і на основі зазначеного забезпечувати їх удосконалення, осмислення вже на новому, вищому рівні;

-         здійснювати обов’язкову підготовку школярів до засвоєння нових навчальних компетентностей;

-         забезпечити систему взаємозв’язків у змісті, формах і методах педагогічного процесу, оптимальне співвідношення та зв’язок між окремими етапами навчального процесу;

-         створювати освітньо-дидактичні ситуації, в яких дитина почувала б себе невимушено, комфортно, не боялась розкривати світ власних емоцій;

-         забезпечити систему оптимальних вимог до знань і поведінки учнів, їхніх моральних якостей, форм і методів роботи з ними на всіх етапах навчання;

-         упроваджувати засоби стимулювання та заохочення дітей до пізнавальної діяльності;

-         розвивати рефлексивні вміння дивитись на себе з «боку»;

-         формувати навички самоконтролю й самооцінки:

-         аналізувати причини неуспішного адаптаційного періоду;

-         запроваджувати способи, спрямовані на подолання труднощів у навчанні учнів 5-х класів.

 Отже, успішній адаптації учнів 5-х класів до навчання в основній школі сприятимуть цілеспрямована координація дій учителів, їхній професіоналізм і досвідченість.

Психолого-дидактичні особливості молодшого підліткового віку

Вступ дитини до п'ятогокласу, перехідвідмолодшої до середньої школи – відповідальний і достатньоважкийперіод у житті кожного школяра.
Цеобумовленозміноюнавчальної та соціальної ситуації, щовисуваєпередучнемякісноновізавданняпорівняно з початковою школою. Тому забезпеченняуспішноїадаптації дитини до системинавчання у середнійосвітнійланцісприяєперспективностіподальшого її особистісного розвитку.

Серед чинників, щовпливають на успішність переходу до основної школи, великезначеннямаєзмінаформорганізації та умов навчання, а саме:

-         проведення уроків різними вчителями, які відрізняються індивідуальнимособливостями  поведінки і діяльності, рівнем вимог, оцінювання (найчастіше неузгодженими); 

-         невміння (чи небажання) вчителів-предметників враховувати вікові тіндивідуальні особливості дітей; 

-         кабінетна система навчання, що, з одного боку, висуває підвищені вимоги до дисципліни  і організованості дитини, а з другого – зменшує час на відпочинок, а значить втомлюваність і знижує працездатність п'ятикласників; 

-         збільшення навчального навантаження (поява нових навчальних дисциплін,  зменшення ролі наочності, перехід до нового, теоретичного, рівня викладання матеріалу, збільшення як кількості, так і інтенсивності та інформативності уроків);

-         можливазмінакласучи школи у зв'язкузіспеціалізацією навчальногозакладу, щоозначаєзмінуусталенихстосунків з однокласниками та вчителями; 

-         зміна режиму дня.

Необхідністьшвидкопристосуватися до новихвимог, виправдатиочікуваннявчителів та батьків щодо навчальноїуспішності при різкійзмініумов навчання – вже є стресогенним фактором і викликаєризиквиникненнядезадаптації. До того ж перехід у середнюосвітнюланку співпадає у часі зпочатком віковоїкризи – переходом до підлітковоговіку з йогофізіологічними тапсихологічними особливостями.

Віковіпсихологічніособливості 10-річних школяріввизначаються домінуваннямемоційноїсфери у функціонуванніпсихіки і особистісниминовоутвореннями. Під час навчання у початковійшколі у дітей відбувається розвиток пізнавальних потреб, мотиваціїнавчання, навичокнавчання, формуваннянавчальної діяльності.

У особистіснійсфері розвиваються індивідуальніособливості іздібності, навички самоконтролю, самоорганізації та саморегуляції, розвитокадекватноїсамооцінки. 
Наприкінціпочаткової школи у дітей повинні бути сформованітакіцентральнівіковіновоутворення, як довільність, рефлексія, внутрішній план дій, розвиток пізнавальногоставлення до дійсності.
Разом з тимпередумовоюуспішноїадаптації є не тількипроцесипристосування, а й досягнення, спрямовані на те, щобефективнофункціонувати на певномуетапі, розвиток здатності до подальшого конструктивного психологічного, соціального і особистісного розвитку.

Тобтоу психологічномустатусівипускникапочаткової школи мають бути
закладені основні риси статусу п'ятикласника, такіновоутворення, як: 

-         довільність, усвідомленість та інтелектуалізація всіх психічних процесів, їх внутрішнє опосередкування; 

-         почуттядорослості; 

-         рефлексія; 

-         розвиток самосвідомості (Я-концепції, самооцінки), орієнтація на однолітків.

Таким чином, підготовністю переходу відпочаткової до середньої школи розуміютьсформованість основних компонентів навчальної діяльності, успішне засвоєння програмного матеріалу, сформованість новоутворень молодшого шкільного віку, наявність особистісних утворень  молодшого підлітка у дитини-четвертокласника, якісно новий тип взаємовідносин з дорослими та однолітками.

Процес проходження адаптації має кілька етапів. Психологічні та психофізіологічні дослідження свідчать, що на початку навчання у 5 класі всі системи організму школяра можуть бурхливо реагувати у відповідь на комплекс нових впливів і змінених умов, у цей час можливе загострення хронічних соматичних хвороб, прояви функціональних відхилень.

Часто відзначають зростання тривожності, емоційної нестійкості,невпевненості у собі, поведінкові розлади – дратівливість,агресивність, надмірна розкутість, неорганізованість, «протестна» поведінка. На наступних етапах адаптаційного процесу, як правило, наступає спочатку нестійке, а потім відносно стійке пристосування до нових умов і вимог, пошук і визначення найоптимальніших варіантів реагування на навантаження,зменшення напруги всіх систем.

Ознаками успішної адаптації психологи вважають:

- задоволеність дитини процесом навчання; 
- легкість і успішність засвоєння програмного матеріалу;
- достатня самостійність дитини при виконанні навчальних завдань, звернення за допомогою до дорослого лише після спроб виконати завдання самостійно;
- задоволеність дитини міжособистісними відносинами з дорослими і однокласниками.
Отже, успішність переходу від молодшої до середньої освітньої ланки забезпечується врахуванням наступності та спадкоємності між ними, цілеспрямованим формуванням у дітей психологічних механізмів, що дозволять адекватно прийняти нову ситуацію діяльності та спілкування. Це сприятиме підвищенню загального потенціалу психічного розвитку дитини, її повноцінному особистісному становленню, забезпечить подальшу успішність навчання і життєдіяльності загалом.

Психологічні особливості молодшого підліткового віку.

·                   Набуття почуття дорослості, прагнення відмежуватися від усього підкреслено дитячого - основна характеристика молодшого підлітка.

·                   Пошук власної унікальності, пізнання власного «Я».

·                   Заміна провідного виду діяльності -  навчальної  на спілкування - «Пізнання іншої, схожого на мене, дає можливість як у дзеркалі побачити і зрозуміти власне Я».

·                   Висока розумова активність здатна розвиватися тільки в діяльності, що викликає позитивні емоції, відсутність адаптації до невдач, статусу «гіршого». Успіх (неуспіх) суттєво впливає на мотивацію навчання.

·                   Фізіологічні особливості пубертатного віку визначають крайню емоційну нестабільність підлітка.

·                   Поява потреби  у гідному становищі в колективі однолітків, в сім'ї; підвищений інтерес до питання про «співвідношенні сил» у класі; прагнення уникнути ізоляції, обзавестися вірним другом.

·                                Підвищена стомлюваність.

·                   Відсутність авторитету віку; переоцінка своїх можливостей, реалізація яких передбачається у віддаленому майбутньому;

·                   Відраза до необґрунтованих заборон; сприйнятливість до промахів учителів.

·                   Вимогливість до відповідності слова і діла; підвищений інтерес до спорту.

Проблеми:

Психологічні проблеми:

1.     Зміна умов навчання;

2.     Різноманітність і якісне ускладнення вимог, що висуваються  до школяра різними вчителями;

3.     Зміна позиції «старшого» у початковій школі на статус «самого маленького» у середній.

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.

Навчальні проблеми п’ятикласників:

      1. Слабка навчальна підготовка у початкових класах.

      2. Несформованість вміння аналізувати та синтезувати (нерозвинені розумові дії та операції), поганий мовленнєвий розвиток, слабкі увага та пам’ять.

      3. Нерозвинута воля – небажання, «неможливість», за словами учнів, примусити себе постійно займатися навчанням. Таких дітей не мета, тому що для п’ятикласників характерне переважно емоційне ставлення до своєї діяльності.

Наслідки:

üУ адаптаційний період діти можуть стати більш тривожними, боязкими або, навпаки, «розв'язаними», надмірно гучними, метушливими.

üВідбувається зниження працездатності, діти можуть стати забудькуватими, неорганізованими, іноді порушується сон, апетит.

Ознаки успішної адаптації:

Øзадоволеність дитини процесом навчання;

Øдитина легко справляється з програмою;

Øступінь самостійності дитини при виконанні нею навчальних завдань, готовність вдатися до допомоги дорослого лише ПІСЛЯ спроб виконати завдання самому;

Øзадоволеність міжособистісними стосунками з однокласниками і вчителем.

Ознаки дезадаптації:

Øзмучений, стомлений зовнішній вигляд дитини.

Øнебажання дитину ділитися своїми враженнями про проведений день.

Øпрагнення відвернути дорослого від шкільних подій, переключити увагу на інші теми.

Øнебажання виконувати домашні завдання.

Øнегативні характеристики на адресу школи, вчителів, однокласників.

Øскарги на ті чи інші події, пов'язані зі школою.

Øнеспокійний сон.

Øтруднощі ранкового пробудження, млявість.

Øпостійні скарги на погане самопочуття.

Чим можна допомогти ?

ØПерша умова шкільного успіху п'ятикласника - безумовне прийняття дитини, незважаючи на ті невдачі, з якими він вже зіткнувся або може зіткнутися.

ØСтворюйте умови для розвитку самостійності у поведінці дитини. У п'ятикласника неодмінно повинні бути домашні обов'язки, за виконання яких він несе відповідальність.

СЛОВА, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ І ЯКІ РУЙНУЮТЬ ЇЇ ВІРУ В СЕБЕ

Слова підтримки

Знаючи тебе, я упевнений, що ви все зробили добре.

Ти робиш це дуже добре.

У тебе є деякі міркування з цього приводу? Чи готовий ти почати?

Це серйозний виклик. Але я впевнений, що ти готовий до нього.

Слова розчарування:

Знаючи тебе і твої здібності, я думаю, ти зміг би зробити це набагато краще.

Ця ідея ніколи не зможе бути реалізована.

Це для тебе занадто важко, тому я сам це зроблю.

Підтримувати можна за допомогою:

окремих слів (гарно, чудово);

висловлювань («Я пишаюся тобою», «Спасибі», «Все йде добре» і т.д.);

дотиків (доторкнутися до руки, обійняти його і т.д.);

спільних дій (сидіти, стояти поруч і т.д.);

вираз обличчя (посмішка, кивок, сміх).

ПАМЯТКИ, РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

      Шкільне життя п'ятикласників ускладнюється часто невиправдано високими вимогами до них з боку вчителів. Цього не можна допускати щонайменше з трьох причин:

-               уповільнюється темп діяльності учнів, тоді як виконання певних видів робіт потребує більше часу;

-               зміст навчальних предметів основної школи вибудовується систематично, що, у свою чергу, передбачає сформованість у школярів добре розвиненого теоретичного мислення. У п'ятикласників же воно тільки формується;вони звикли працювати з одиничними поняттями та термінами;

-               високі вимоги до самостійності та відповідальності підлітків без урахування їх вікових особливостей можуть становити загрозу для емоційного благополуччя дитини.

 Дорослі  очікують від підлітків здатності розуміти інших людей, співіснувати з ними на принципах рівноправності та толерантності. Але у п'ятикласників ці властивості тільки починають формуватись, і їх розвиток вимагає терпіння, обережності, діалогового навчання, створення ситуацій, в яких підлітки навчаються враховувати різні точки зору. За цих обставин важливо, щоб учитель-предметник не переносив механічно методи навчання й форми взаємодії зі старшими школярами на учнів 5-го класу. Необхідно поступово вводити новий зміст і нові форми навчальної діяльності.

Методичні поради для вчителів основної школи

1.                Знайомитися з програмою та методикою роботи в початкових класах і спиратись на неї.

2.                Зберігати й розвивати традиції, які склались в учнів у процесі навчання в початкових класах.

3.                До початку роботи з дітьми ознайомитися з ними, систематично вивчати їх і використовувати одержані дані у процесі роботи.

4.                                   Забезпечити єдність вимог до учнів.

5.                Забезпечити поступовий перехід на предметну систему викладання, нову побудову уроків, нові методи та прийоми роботи, нові вимоги до дітей тощо.

6.                                   Розвивати в учнів уміння й навички самостійної роботи.

7.                                   Продовжувати розвиток творчого мислення учнів.

8.                Забезпечити поступальний рівномірно висхідний характер навчально-виховного процесу учнів з урахування вікових та індивідуальних особливостей школярів.

9.                Виявляти й розвивати індивідуальні нахили та інтереси учнів, їхні творчі здібності. Проводити профорієнтаційну роботу.

10.                              Забезпечити міжпредметні зв’язки.

11.           Постійно підтримувати зв’язки з колегами з метою взаємодопомоги в роботі та обміну досвідом.

12.                              Підтримувати зв’язки з учителями початкових класів.

13.           Протягом першого місяця навчання дітей у 5-му класі не писати зауважень у щоденники, проводити оцінювання на користь дитини, більшість уроків на початку навчального року будувати на повторенні.

14.           Дозувати навчальне навантаження та обсяг домашнього завдання, а також знизити їх до мінімуму у вихідні дні.

15.           Поглиблювати свої знання з проблемами забезпечення принципу наступності в педагогічному процесі.

ПАМ'ЯТКА КЛАСНОМУ КЕРІВНИКУ 5-го КЛАСУ

- Працюйте над формуванням колективу через різноманітні доручення, змінюючи групи.

-  Спрямовуйтесвоїзусилля на формування позитивного ставлення кожного учня до себе, своїхможливостейзасвоєння норм взаєминізоднокласниками і педагогами.

- Розвивайте почуття колективізму через спільну турботу про престиж класу (зовнішній вигляд, успіхи в навчанні, максимальна участь у святах, естафетах, конкурсах).

- Пріоритет віддавайте індивідуальній роботі (спостереження, бесіди, анкетування, доручення).

- Уникайте «гострих» кутів, проявляйте стриманість, терплячість.

- Пам'ятайте: діти потребують ласки, ніжності, співучасті, турботи.

- Вчасно й мудро підтримуйте дитячу активність.

- Співпрацюйте з шкільним психологом з метою вирішенняпитаньформуваннякласногоколективу та виявленняособливостейпсихічного стану школярів.

-   Застосовуйте різні види, форми та стратегії для залучення до співпраці батьків: анкетування, індивідуальні консультації, відкриті уроки, тематичні лекторії, родинний клуб та інше. Обговорюйтевзаємніочікування для виробленняоднаковихпоглядів напроцес розвитку, виховання та навчання учнів.

- Не забувайте: формування класного, батьківського колективу не менш важливе, ніж дитячого. Ретельно готуйтесь до батьківських зборів, проводьте сімейні вечори, активно залучайте батьків і вчителів-предметників до життя класу.

ПОРАДИ КЛАСНОМУ КЕРІВНИКУ

5-го класу щодо успішної адаптації учнів:

·        проявляти доброзичливе ставлення, підтримку;

·        реалізовувати демократичний стиль керівництва;

·        не висувати на початку року великих вимог до дітей, пам’ятати різницю між п’ятикласниками та іншими учнями середньої школи;

·        намагатись, щоб заняття викликали в учня позитивні переживання, позитивне емоційне ставлення до навчального предмету;

·        орієнтувати дітей на вироблення об’єктивних критеріїв успішності і неуспішності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подальшого їх розвитку і вдосконалення;

·        допомогти учням із низьким соціальним статусом в класному колективі відчути себе потрібними і бажаними в класі:

·        проводити відповідні класні години для покращення неформальних відносин між дітьми з використанням активних форм роботи;

·        залучати до позакласної роботи, групових заходів, щоб вони більше спілкувалися;

·        на позакласних заходах давати можливість проявити себе з кращої сторони;

·        звертати увагу однокласників на успіхи цих дітей у тому, що в них виходить.

ПАМ'ЯТКА ВЧИТЕЛЯМ, ЯКІ ВИКЛАДАЮТЬ У 5-х КЛАССАХ

- Відвідайте уроки в 4-му класі. Придивіться до своїх майбутніх учнів. Познайомтеся з методикою викладання в початкових класах.

- Опрацюйте спеціальну психолого-педагогічну літературу.

- Пам'ятайте: легше з першого уроку викликати до себе довіру, любов дитини, ніж потім подолати недовіру.

- Не змінюйте різко методи роботи, використовуйте ігровий матеріал, інструктажі, пам'ятки, алгоритми, картки-опори, зразки виконання.

- Протягом уроку та додому давайте конкретні доступні завдання й домагайтесь їх чіткого виконання.

- Щоденно перевіряйте письмові роботи учнів, домагайтеся систематичної роботи над помилками.

- Ретельно обміркуйте заходи та прийоми розвитку мислення, усного та писемного мовлення учнів. Розробіть відповідний роздавальний матеріал.

- Забезпечуйте систематичне повторення.

- Уникайте перевантаження дітей.

- Відвідуйте уроки колег, які викладають у 5-х класах.