Соціально-психологічна служба

Привіт.

Ви знаходитесь на сторінці практичного психолога Бериславського закладу повної загальної середньої освіти №3 Горохової Ірини Леонідівни

Я рада вітати Вас на своїй сторінці!

На моїй сторінці Ви зможете познайомитися зі специфікою роботи шкільного психолога. На сторінці розміщена корисна інформація для учнів, батьків, педагогів, психологів.

А також зібрана багата методична скарбничка: матеріали для роботи шкільних психологів; рекомендацій дітям, батькам, педагогам; багата колекція презентацій та психодіагностичного інструментарію, корисні посилання.

Бажаю приємної та корисної віртуальної подорожі по моїй сторінці.

Буду рада, якщо наша зустріч буде корисною і призведе до продуктивної співпраці в майбутньому.

КЛЯТВА ПСИХОЛОГА:

Ступаючи на шлях практичної психології, я присягаюся, що всі мої знання і здібності вкладу в свою непросту роботу. У моїх руках душа, значить, і доля того, хто звернувся до мене за допомогою. Все, що я умію і знаю, все, чим природа і люди обдарували мене як особистість, — для тих, хто йде до мене. Я не допущу, щоб те, що я дізналася про людину, обернулося проти неї. Оволодіваючи професією психолога, гаряче бажаю тільки одного — бути для людей тим, кому можна довіритися. І я не зганьблю свою професію некомпетентністю, некваліфікованістю, непорядністю, байдужістю.. І хай успіх супроводить мені в моєму щирому прагненні спонукати і розвинути добро в дитині, допомогти їй в скрутні хвилини її поступового дорослішання, прийняти, цінувати і берегти загадку її неповторної індивідуальності.

Графік роботи практичного психолога
Бериславського ЗПЗСО №3

Понеділок:09.00-15.00

Вівторок- 09.00-15.00

Середа методичний день

Четвер09.00-14.00 консультації для учнів, батьків, учителів

П'ятниця 09.00-14.00 консультації для учнів, батьків, учителів

Міфи про психологію

При тому, що популярність всього, що пов'язано з психологією, величезна, існує велика кількість «популярної» літератури з психології. Але чи привильне наше уявлення про цю професію? Навіщо потрібні шкільні психологи? Майже у кожній школі є психолог. Але деякі учні про це навіть і не знають. А більшість тих, хто знають, все одно до них не ходять, навіть якщо і мають певні проблеми. То навіщо ж тоді все-таки потрібні шкільні психологи? В чому полягає робота шкільного психолога та які її особливості? Шкільні не займаються лікуванням дітей. Вони існують в основному для того, щоб вислухати проблему, надати допомогу у її вирішенні. Чи помічали ви, що коли комусь викажеш свої тривоги, то одразу й легше стає на душі. Для деяких роль "жилетки”, у яку можна виплакатись, виконують друзі чи батьки. Але ж бувають такі ситуації, що соромно або незручно розповісти мамі, а подруга потрібної поради не дасть, адже сама не має життєвого досвіду. В таких випадках допомагає психолог. Він у жодному разі не має права розголошувати інформацію, яку розповів учень. Лише у крайньому випадку може поговорити з батьками. Також шкільні психологи багато проводять різних досліджень (пам’ять, увага, мислення, темперамент, характер, профорієнтація). Крім цього, в деяких школах вони ведуть факультативи з психології та виступають кураторами курсових робіт та МАН. Психолог - це теж не зовсім те, що показують у фільмах, особливо американських. Розвіємо ряд міфів про психологію, що існують у суспільстві. В деяких школах ставлення дітей до психологів дуже дивне. Так, якщо однокласник відвідує психолога, то його починають вважати ненормальним, божевільним, дражнити психом. Це тому, що діти мало обізнані у тому, чим займаються психологи, тому і вигадують різноманітні міфи.

Психолог так чи інакше має справу з «ненормальним» людьми. Нормальний, здоровий чоловік до психолога не піде.
Один із найпопулярніших міфів. Перш за все, психолог за визначенням має справу зі здоровими людьми, що мають ті чи інші труднощі, проблеми. З психічними відхиленнями має справу лікар, психіатр. Це медична спеціалізація. Психолог же не має медичної освіти і навіть не має права лікувати. Що стосується поділу психолог і психотерапевт, то він не настільки очевидний. Однак можна сказати, що психотерапевт має справу з більш складними випадками, глибокими психологічними травмами, особистісними проблемами. Психотерапія припускає більш глибоку і тривалу роботу, в ході якої досить суттєво може змінитися внутрішній світ клієнта. Психолог же консультує, розбирається з приватними випадками, дає рекомендації (наприклад, психолог разом з клієнтом може напрацювати список прийомів, які допомагають розслабитися або, навпаки, зосередитися і т.п.).

Депресія – це захворювання, при якому людина тривалий час (не менше двох тижнів) почувається пригнічено, втрачає інтерес до занять, які раніше приносили задоволення, а також не може робити повсякденні справи.

Факти про депресію

Депресія — це хвороба, яка щороку вражає понад 300 мільйонів людей, сильно погіршує їхню якість життя і працездатність, а також може призвести до суїциду. Кожен шостий хоча б раз в житті переживав депресивний епізод. Жінки страждають на депресію майже вдвічі частіше за чоловіків. Депресію часто ігнорують та не діагностують лікарі, а самі пацієнти не поспішають звертатися по допомогу. Лише двоє з п’яти людей, що страждають на депресію, залежності чи тривожність, шукають лікарської допомоги.
Депресія може мати м’яку, середню і тяжку форми. В понад 50% випадків депресивні епізоди повторюються, особливо якщо їх не лікувати. Крім клінічної депресії (шукати major depressive disorder) є й інші стани, що мають подібну симптоматику.
Депресивні періоди бувають при біполярному порушенні (період гіпоманії). Стан, подібний до депресії, супроводжує передменструальне дисфоричне порушення. Деякі люди, особливо в північних широтах, страждають на сезонне афективне порушення.

До недавнього часу вважали, що діти не можуть хворіти на депресію. Однак у ряді досліджень було встановлено, що симптоми депресії у школярів спостерігаються у 2035%.

Типовими симптомами депресії у дітей є коротка тривалість епізодів, швидка зміна депресивного стану на стан збудження, широкий спектр і вираженість вегетативних проявів, зосередженість дитини на своєму фізичному стані, обсесивнофобічна симптоматика, поведінкові порушення, а також зниження зацікавленості до занять, улюблених справ, ігор.Згідно з DSMIV, до ознак депресії у дітей також відносять порушення сну (погане засинання, ранні пробудження, жахливі сновидіння), зниження шкільної успішності, порушення харчової поведінки (втрата апетиту, відмова від їжі, випадки «ненажерливості», поїдання неїстівного), зміну характеру (діти стають більш віддаленими, насупленими та/або агресивними).

Відмічають також вікові особливості прояву депресії у дітей. У дітей молодшого шкільного віку при депресії спостерігається періодичне зниження працездатності разом із дратівливістю, невпевненістю й боязливістю. Частими симптомами є поєднання зниженої зацікавленості до навчання з пароксизмами сльозливості та відчуттям безрадісного існування. З наближенням до пубертату, прояви депресивної поведінки стають яскравішими, з’являються дисгармонічність, схильність до уособленої поведінки, мудрувань на «дорослі» теми, що раніше не було притаманним дитині.

Умовно можна виділити наступні причини депресій у дітей: депресія як наслідок соматичного захворювання, гострої або хронічної інтоксикації; депресія як наслідок психотравми; депресія на тлі повного фізичного та соціального благополуччя, без зв’язку із будь-якими видимими причинами; так звані сезонні депресії, притаманні дітям із ураженням ЦНС у ранньому віці (гіпоксія, травми при народженні).

Основними факторами ризику виникнення депресії в дітей та підлітків є спадковість (генетична схильність), стреси, конфлікти, насильство, зневажливе ставлення до дитини, низька успішність, важкі фізичні захворювання (діабет, епілепсія), наявність інших психічних порушень, таких як фобії, тривожні стани, розлади поведінки, прийом деяких медичних засобів (стероїди, наркотичні знеболюючі), залежна поведінка (вживання психоактивних речовин, нехімічна залежність, співзалежність, «нещасне кохання»), смерть члена родини, близької людини, депресивні епізоди у минулому. Також до факторів ризику розвитку депресії відносять жіночу стать, сімейні конфлікти, напружені стосунки з ровесниками, задиркувату поведінку, поведінку «цапа-відбувайла».

Дуже високий процент суїцидальних вчинків серед тих, хто страждає на ті чи інші психоемоційні розлади ( більше 50%). Тяжкі форми депресії за поширенням посідають друге місце після серцево-судинних захворювань.

Депресія вражає всі сторони життя людини – підриває почуття власної гідності, впевненості у собі, здатність ясно мислити та приймати помірковані рішення.

Загальні принципи терапії депресивних станів у дітей та підлітків наведені далі.

1. Загальні принципи лікування депресії базуються на врахуванні проявів самого протікання хвороби та мікросоціальному середовищі, в якому проживає дитина.2. Бесіди із депресивними дітьми та підлітками вимагають часу, наполегливості та зваженої коректності, а також активного, емоційного співпереживання.3. При потребі зміни сімейної системи стосунків та співіснування необхідною є сімейна терапія.4. Індивідуальна терапія спрямована на пошук та розбудову ресурсів пацієнта, розвиток спроможності проявляти свої почуття, розповідати про свої травмуючі переживання, вміння долати проблеми.5. Когнітивноповедінкова психотерапія спрямована на те, щоб дати дитині позитивний стимул переживанням, розвинути здібність крок за кроком справлятися з завданнями і таким чином покращувати рівень соціальної адаптації.6. Лікування ультрафіолетовими променями покращує регуляцію ЦНС, а також нормалізує активність вегетативної нервової системи.Лікування депресії у дітей та підлітків здійснюється в трьох основних напрямках: специфічна психотерапія, психофармакотерапія та психоедукація (роз’яснення та навчання дітей і їхніх батьків).

Особлива тактика терапії депресії повинна мати місце за наявності ознак суїцидальної поведінки.

Розпоряджатися своїм життям – невід’ємне право кожної особистості. Та все ж необхідно відшукувати інші методи для вирішення власних проблем. Не бійтеся звертатися у скрутній ситуації по допомогу до близьких людей, друзів, працівників соціальних служб. Випробовуйте усі можливі шляхи виходу. Позбавити себе життя легко – неможливо повернутися назад і виправити скоєне.

Ознаки депресії у дітей, схильних до суїциду:

· скарги на відсутність сенсу життя: «Навіщо мені жити?», «Який сенс у тому, що я живу?»;

· висловлювання: «Мені усе набридло!», «Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!»;

· скарги на погані передчуття: «Я відчуваю, що скоро помру!»;

· підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя, поховальних ритуалів;

· словесні натяки на смерть, що наближається: «Потерпіть, недовго вам залишилося мучитися!», «Ви ще пошкодуєте, але буде пізно!»;

· наведення особливого порядку у своїх кімнаті, серед своїх особистих речей, роздача деяких речей товаришам, остаточне з’ясування стосунків;

· раптовий, без видимих причин напад спокою, смиренного стану після стресу або тривалої депресії;

· таємні приготування до чогось, що підліток відмовляється пояснювати;

· тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було раніше для підлітків характерним, відсутність бажання спілкуватися з друзями, родичами, ходити в гості, гратися, вести активний спосіб життя.

Депресивні прояви підлітків і молоді із суїцидальною поведінкою:

§ сумний настрій;

§ почуття суму, нудьги;

§ почуття втоми;

§ порушення сну;

§ самотичні скарги;

§ непосидючість, неспокійність;

§ фіксація уваги на дрібницях;

§ надмірна емоційність;

§ замкненість, скутість;

§ розпорошена увага;

§ агресивна поведінка;

§ неслухняність;

§ схильність до бунту;

§ зловживання алкоголем або наркотиками;

§ погана успішність навчання;

§ прогули занять у школі, ПТНЗ, ВНЗ.

Звертайте увагу на такі моменти у поведінці та висловлюваннях підлітків, схильних до кризових ситуацій і суїцидальних спроб:

· скарги на відсутність сенсу життя: «Навіщо мені жити?», «Який сенс у тому, що я живу?»;

· висловлювання: «Мені усе набридло!», «Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!»;

· скарги на погані передчуття: «Я відчуваю, що скоро помру!»;

підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя, поховальних ритуалів;
словесні натяки на смерть, що наближається: «Потерпіть, недовго вам залишилося мучитися!», «Ви ще пошкодуєте, але буде пізно!»;
наведення особливого порядку у своїх кімнаті, серед своїх особистих речей, роздача деяких речей товаришам, остаточне з’ясування стосунків;
раптовий, без видимих причин напад спокою, смиренного стану після стресу або тривалої депресії;

· таємні приготування до чогось, що підліток відмовляється пояснювати;

Вчителі, класні керівники повинні мати на увазі й враховувати в роботі такі фактори ризику суїциду:

· висока конфліктність спілкування;

· ізоляція підлітка у класі чи групі;

· несприятливе сімейне оточення;

· спадковий фактор;

· неадекватна самооцінка;

· конфлікт, психотравматична ситуація;

· різка зміна у поведінці;

· асоціальний спосіб життя;

· егоцентризм;

· втрата членів сім’ї, погані стосунки.

Деякі з цих ознак мають, так би мовити, «подвійне» значення, тобто можуть свідчити не тільки про суїцидальну загрозу, а й про інші особистісні проблеми, кризи у житті юної людини. Але дорослим ніколи не слід забувати про «суїцидальну тему» при появі цих ознак. Для уточнення висновку про наявність суїцидальної загрози доцільно звернутися до спеціалістів.

Поради для батьків

Пам’ятайте, що підліткам, які страждають від депресії, важко говорити про свої почуття. Вони можуть не розуміти, що з ними відбувається, і навіть не знати симптомів депресії.
Депресія у підлітків проявляється не так, як у дорослих. Тому зважайте на зміну поведінки дитини, її звичок у харчуванні, перепади настрою, розлади сну і погіршення стосунків з іншими, особливо, якщо такі зміни тривають не один тиждень.
Сприймайте серйозно будь-які вислови про смерть чи натяки на самогубство.
Якщо ви підозрюєте у дитини депресію (не йдеться про поганий настрій), варто проконсультуватися з лікарем.
Допомагайте дитині дотримуватися призначеного лікування і відразу повідомляйте лікаря, якщо стан дитини не покращується і з’являються тривожні побічні ефекти.
Дбайте, щоб у вашій сім’ї був режим харчування, занять фізичними вправами і режим сну.
Підтримуйте з дитиною хороший обмін думками, допомагайте їй давати собі раду з упередженим ставленням з боку інших.
Постійно запевняйте дитину у своїй любові, адже через депресію їй може бути соромно, вона може почуватися самотньою і нікому не потрібною.

КОЛИ ЗВЕРТАТИСЯ ДО ЛІКАРЯ

Поговоріть з вашим сімейним лікарем, якщо ваша дитина:

стає замкнутою, більш нещасною або пригніченою;
є проблеми в школі чи спілкування з друзями або родиною;
не в змозі контролювати свою поведінку або гнів.

Методи виховання дитини-перфекціоніста

       Сучасній освітній культурі притаманні неодмінне прагнення до найвищих балів тестування і жорстка конкуренція під час вступу до вишів. Наявність перфекціонізму вітається і навіть розглядається як бажана особливість дітей стосовно їх навчання. Але результати останніх досліджень показують, що перфекціоністське ставлення може чинити перешкоду здатності дитини досягати цілей і формувати своє майбутнє. І дійсно, перфекціоністи часто ведуть боротьбу із депресією, тривожністю і низькою самооцінкою.

Природа проти виховання

     У нейробіології існує безліч доказів того, що деякі з нас більш «жорстко», ніж інші пов'язані з перфекціонізмом, а значить, він стає їх пожиттєвою рисою особистості. Але ми також знаємо і те, що окрім природних даних перфекціонізм підживлюється також життєвим досвідом і культурою.

     Давайте розглянемо наше повсякденне життя і соціальні аспекти, які оточують наших дітей. Журнали демонструють ідеальне тіло. Університети прагнуть отримати абітурієнтів із кращими оцінками. Спортивні команди хочуть переможців, а не переможених. Реаліті-шоу обіцяють миттєву популярність. А ЗМІ визначають успіх, як наявність матеріальних благ, а не багатство внутрішнього світу.

     Тому, хоч ми і не здатні змінити нейробіологію дитини або одноосібно змінити сучасну культуру, але ми МОЖЕМО змінити життєвий досвід дочки або сина за допомогою нашого батьківського наставництва, виховання і навчання.

Ознаки того, що ваша дитина - перфекціоніст

    Задайте собі кілька питань. Якщо ви пізнаєте ці риси у своєму синові або дочці, ви, скоріш за все, ростите і виховуєте перфекціоніста! Отже, чи характерно для вашої дитини:

страх невдачі?
вважати, що помилки - це ознака слабкості?
прагнути схвалення того, як він чи вона виглядає?
бути дуже чутливим до критики?
вважати, що «трійка» (за п'ятибальною шкалою оцінювання) означає повний провал?
жити із великою кількістю жорстких правил або з постійним відчуттям, що ти дуже багато чого повинен?
вважати, що інші досягають успіху з меншими зусиллями?
мати до себе винятково високі вимоги?
бути самокритичним, сором'язливим і легко бентежитися?
відкладати або уникати стресових ситуацій або складних для виконання завдань?
бути схильним до критики інших людей?
відчувати труднощі в ухваленні рішень і у розставлені пріоритетів при виконанні завдань?
переносити головний біль або інші фізичні недуги, якщо результат виявився набагато нижче своїх очікувань або очікувань інших людей?

    Коли діти прагнуть до точності у всьому, що вони роблять, перфекціонізм стає їх основною стратегією прийняття рішень і подолання проблем. Це важка, нескінченна робота, яка часто призводить до нерішучості і в результаті не дозволяє досягти мети.

     Перфекціонізм створює хибне коло, в якому прагнення докласти все більше й більше зусиль і праці для досягнення мети, ніколи не приносить приємного почуття задоволеності своїми результатами або ж самим собою в цілому. Тим не менш, перфекціонізм важливий для багатьох життєвих починань. Він є стратегією, яка здатна розвивати наполегливість і продукувати інновації, що ведуть до створення нових великих компаній і продуктів.

Шість способів підтримати дитину-перфекціоніста

     Допомагаючи уникати пасток перфекціонізму, ми можемо продовжувати встановлювати високі стандарти для своїх дітей і підлітків. У будь-якому віці наступні шість керівних принципів допоможуть дітям врівноважити їх перфекціонізм з більш ефективними стратегіями в реалізації мети.

1. Допоможіть дітям орієнтуватися на процес, а не на кінцевий результат. Процес повинен бути настільки ж захоплюючим, цікавим і корисним, як і досягнення кінцевої мети.

2. Допоможіть дітям вчитися на помилках. Помилки - це не невдачі, а можливості для навчання.

3. Киньте виклик дитячим стандартам досягнення успіху. Наприклад, у шкільному проекті, в якому задіяний клас, або під час завдань на літо, попросіть дитину, щоб вона налаштувалася на 80 або 90 відсотковий успіх, замість 100%. А потім обговоріть результати. Чи зруйнується її світ від того, що вкладені зусилля не були ідеальними і досконалими? Скоріш за все, ні.

4. Якщо ви помітили тривожність або неспокій у дитини, поговоріть з нею про її очікування. Чи відповідають вони реальним характеристикам поставленої мети? Допоможіть їй переосмислити їх і досягти по-справжньому комфортного результату.

5. Коли діти нерішучі і соромляться ризикувати і виштовхувати себе із зони комфорту, певне ставлення до ситуації, необхідне для пробудження в них ініціативності, допоможе долати страхи. Корисними, наприклад, можуть бути наступні питання: «Чого ти найбільше боїшся?» або «Що найгірше може статися?». Отримавши відповіді, ви зможете перемоделювати їх ставлення у більш продуктивне.

6. Навчайте дітей розставляти пріоритети. Не всі завдання варті перфекціоністського підходу. Коли діти навчаться відрізняти важливі завдання від найменш важливих, вони стануть набагато більш успішними.

Важка поведінка підлітка: поради батькам

Виховання підлітка ніколи не дається батькам легко. Якщо дитина проявляє жорстокість, схильна до депресії, вживає алкоголь або наркотики, демонструє будь-яку іншу деструктивну поведінку - це потужний удар для батьків. Вони не знаходять собі місця, коли підліток допізна затримується невідомо де, і впадають у відчай, коли не можуть знайти з ним спільну мову. Батьки хвилюються за дитину, помічаючи її запальність, перепади настрою та гнів. Іноді здається, що з підлітком зовсім неможливо впоратися, але є способи полегшити перехідний вік для всієї родини. Допомагаючи важкому підлітку впоратися з його емоційними проблемами, ви зміцните зв'язок з ним і допоможете йому вирости більш щасливою й успішною людиною.

Як відрізнити важку поведінку підлітка від нормальної

Коли підлітки починають прагнути до незалежності й шукають своє «я», їхня поведінка здається батькам ненормальною й непередбачуваною. Ваша дитина, добра та слухняна в минулому, тепер пропадає невідомо де й на всі зауваження голосно грюкає дверима. На жаль, така поведінка цілком нормально для підлітка.

У випадку поганої поведінки підлітка батьки зіштовхуються з великими труднощами. Особливо, якщо він вживає алкоголь або наркотики. Крім проблем, з якими зіштовхується кожен підліток, важкі діти переживають серйозні емоційні проблеми, труднощі з поведінкою й навчанням. Вони часто піддають себе ризику, демонструючи жорстоку поведінку, прогулюючи школу, вживаючи наркотики, вступаючи в сексуальні стосунки, завдаючи собі пошкодження та здійснюючи протиправні вчинки. У підлітків можуть проявлятися симптоми психічних розладів: депресії, тривожності або розладів харчової поведінки (анорексії, булімії). Батькам важливо знати, яка поведінка підлітка нормальна для його віку, а яка загрожує серйозними наслідками.

Зміни в зовнішньому вигляді

Нормальна поведінка: підлітки дотримуються моди, тому можуть зухвало вдягатися або фарбувати волосся в неприродні кольори. Навіть якщо дитина заявляє про своє бажання зробити собі тату - утримайтеся від жорсткої критики, це не найгірше, що вона може зробити. Підліток поміняє погляди, коли зміниться мода.
Тривожні сигнали: зміни в зовнішньому вигляді повинні насторожити вас у тому випадку, якщо вони супроводжуються проблемами в школі або іншими проявами поганої поведінки. Звертайте особливу увагу на те, чи немає на тілі підлітка слідів порізів або інших каліцтв, чи не змінювалася різко його вага останнім часом.

Постійні суперечки й опір

Нормальна поведінка: прагнучи отримати незалежність, діти часто сперечаються з батьками.
Тривожні сигнали: посилення суперечки, прояви жорстокості вдома. Дитина вплутується в бійки та вчиняє протиправні вчинки. Всі ці ознаки свідчать про ненормальну поведінку підлітка.

Зміни настрою

Нормальна поведінка: гормональні зміни й особливості розвитку підлітка призводять до того, що в нього часто змінюється настрій, він стає дратівливим і відчуває труднощі з контролем емоцій.
Тривожні сигнали: різкі зміни в характері, погана успішність, постійне занепокоєння та смуток або проблеми зі сном можуть свідчити про депресію, буллінг або інші емоційні проблеми. Поставтеся серйозно до будь-яких згадок підлітка про суїцид.

Вживання алкоголю або наркотиків

Нормальна поведінка: більшість підлітків рано чи пізно пробують алкоголь і сигарети. Батькам потрібно чесно й відверто поговорити з підлітком, щоб переконатися, що ці експерименти не переросли в залежність.
Тривожні сигнали: якщо випадки вживання алкоголю або наркотиків повторюються або супроводжуються проблемами в школі - є ризик алкогольної або наркотичної залежності.

Вплив друзів

Нормальна поведінка: для підлітка друзі мають надзвичайно велике значення. Друзі впливають на вибір підлітка. Орієнтуючись на думку однолітків, підлітки в деякій мірі віддаляються від батьків. Батьків це засмучує, але підлітки все ще потребують їхньої любові.
Тривожні сигнали: варто насторожитися, якщо в підлітка різко змінилося коло спілкування (особливо, якщо нові друзі схиляють його до поганої поведінки), коли він протестує проти справедливих правил і обмежень або бреше, щоб уникнути покарання. Також про будь-які проблеми може свідчити те, що підліток багато часу проводить на самоті.

Допомога фахівців при важкій поведінці

Якщо ви виявили перераховані вище ознаки в поведінці вашої дитини, проконсультуйтеся в лікаря, психолога або іншого фахівця з роботи з підлітками.

Навіть якщо з важким підлітком уже працює фахівець, це не означає, що справа зроблена - попереду ще багато роботи. Батьки в першу чергу повинні відновити близький зв'язок з підлітком.

Нижче наведено кілька порад, яких потрібно дотримуватися у взаємостосунках з підлітком, незалежно від «вердикту» фахівців.

Усім підліткам необхідно відчувати, що їх люблять. Кожен підліток - це особистість з унікальним характером і уподобаннями. Але у всіх підлітків є щось спільне. Не важливо, наскільки ваша дитина віддалилася від вас, наскільки вона здається самостійною, яку поведінку демонструє - вона потребує вашої любові.
Постарайтеся зрозуміти, як розвивається підліток. У підлітковому віці різко змінюються стосунки з оточенням. Мозок підлітка ще розвивається, і тому обробляє інформацію не так, як мозок дорослої людини. У цьому віці відбуваються зміни у фронтальній корі - ділянці головного мозку, що відповідає за управління емоціями, прийняття рішень і самоконтроль. У ній формується величезна кількість нових нейронних зв'язків. У цілому головний мозок повністю формується тільки до 25 років.
Підліток може бути високого зросту, виглядати старшим за свій вік, але найчастіше він не здатний мислити, як дорослий. Причиною поганої поведінки дитини у фізичному плані є зміни в гормональній системі. Це не виправдовує погану поведінку й не звільняє підлітка від відповідальності за свої вчинки, зате пояснює його імпульсивність, тривожність і непокірність. Розуміння об'єктивних причин поведінки дитини допоможе батькам зберегти з нею близький зв'язок і разом знайти рішення проблем.

Ще один нюанс: підлітки в усьому бачать прояви гніву

Підлітки не можуть розпізнавати емоції за обличчями тих, хто їх оточує, як це роблять дорослі. У дорослих у цьому процесі задіяна префронтальна кора головного мозку, а у підлітків - мигдалеподібне тіло - ділянка мозку, що відповідає за емоційні реакції. Дослідження показують, що підлітки часто неправильно розпізнають емоції за виразом обличчя. У ході експерименту підліткам показували фотографії осіб, що виражають різні емоції, і більшість випробовуваних інтерпретували їх як гнів.

Злість і жорстокість у підлітків

Кожна людина має право на фізичну безпеку. Якщо підліток проявляє жорстокість у ставленні до вас - негайно зверніться по допомогу до родичів, друзів сім'ї або, за крайньої необхідності, в поліцію. Це не означає, що ви не любите свою дитину - просто особиста безпека повинна бути для вас на першому місці.

У підлітковому віці гнівливими стають не тільки хлопчики, а й дівчатка. Однак вони найчастіше виявляють гнів вербально, а не фізично. Хлопчики більше схильні розбивати речі, ляскати дверима або бити кулаком в стіну, коли перебувають у гніві. Іноді діти вихлюпують свій гнів на батьків. Без сумніву, це засмучує і тривожить усіх батьків, особливо матерів, які виховують дітей без чоловіка. Однак не варто миритися з такою поведінкою підлітка - це шкідливо як для нього, так і для вас.

Як поводитися з розлюченим підлітком

Багатьом підліткам важко справлятися з гнівом, і тому вони приховують його за різними емоціями, такими як фрустрація, збентеження, смуток, страх, сором тощо. Коли підліток не може впоратися з почуттями, він може накинутися на опонента, піддаючи інших і себе ризику. У більшості випадків підлітки не можуть усвідомити свій гнів, висловити його прийнятним способом або попросити підтримки.

Завдання батьків у такому випадку - допомогти впоратися з емоціями й навчити висловлювати гнів більш конструктивно. Для цього дотримуйтеся таких рекомендацій:

Установіть межі, правила й покарання за їх порушення. Коли ви й ваша дитина спокійні, поясніть їй, що відчувати гнів - це нормально, але важливо знайти прийнятний спосіб висловлювати його. Якщо підліток накидається на вас, він повинен понести покарання. Наприклад, позбутися будь-яких домашніх привілеїв або навіть мати справу з поліцією. У підлітковому віці межі й правила потрібні більше, ніж будь-коли.
Спробуйте зрозуміти, що ховається за гнівом підлітка. Він засмучений чи перебуває в депресії? Можливо, підліток так поводиться тому, що в його друзів є речі, які він не може собі дозволити? А можливо, підлітку просто потрібно, щоб його вислухали й не засуджували?
Будьте уважні до тривожних сигналів. Можливо, ваш підліток перед спалахами гніву відчуває головний біль або починає ходити по кімнаті? Або, можливо, у нього викликає злість певний шкільний предмет? Коли людина може збагнути, що викликає в неї злість - їй стає легше контролювати емоції й не допустити, щоб вони вийшли з-під контролю.
Допоможіть дитині знайти здоровий спосіб контролювати гнів. Для цього добре підійдуть фізичні вправи: біг, їзда на велосипеді, скелелазіння або командні види спорту. Побити боксерську грушу - також ефективний спосіб упоратися з нападом гніву. Щоб заспокоїтися, можна також танцювати або грати гучну музику. Деякі підлітки використовують для цього творчість: малюють або пишуть.
Надайте підлітку простір, де він зможе заспокоїтися. Коли підліток відчуває гнів, йому потрібне безпечне місце, де він зможе опанувати себе. Не переслідуйте свого підлітка, не вимагайте негайних вибачень чи пояснень, поки напад гніву не минув - це тільки погіршить ситуацію або навіть спровокує фізичну агресію.
Учіться справлятися з власним гнівом. Ви не зможете допомогти підлітку, якщо самі втрачаєте самовладання. У будь-якій ситуації вам необхідно залишатися спокійними та врівноваженими, незважаючи на всі можливі провокації підлітка. Якщо в сім'ї прийнято кричати або кидати речі, підліток засвоює, що так висловлювати гнів цілком допустимо.

Ознаки жорстокої поведінки в підлітків

Ні для кого не таємниця, що підліткова жорстокість сьогодні - надзвичайно актуальна проблема, і її масштаби постійно зростають. Кіно й телебачення роблять з жорстокості елемент шоу, інтернет-сайти часто пропонують глядачеві відповідний контент, комп'ютерні ігри провокують підлітків на прояв жорстокості в реальному житті. Звичайно, не кожен підліток настільки схильний до даного впливу, але групу ризику становлять емоційно нестійкі підлітки або ті, хто страждає на різні психічні розлади. Наслідки такого впливу можуть бути трагічними. Батькам потрібно звертати особливу увагу на наступні сигнали:

підліток грає з будь-якого роду зброєю;
підліток сильно захоплений жорстокими комп'ютерними іграми, фільмами або інтернет-сайтами, які пропагують жорстокість;
підліток загрожує тим, хто його оточує, або замішаний в буллінгу;
підліток уголос фантазує про те, як жорстоко він вчинив би з ким-небудь;
підліток проявляє жорстокість у ставленні до тварин.

П’ять секретів спілкування з підлітками

Чи знайома вам така ситуація? Зранку ваш син (підліток) надовго зачиняється у ванній кімнаті, і це в той час, коли ви поспішаєте на роботу. Ви думаєте: «Як я змогла виховати таку неуважну дитину: вона проявляє до мене справжню неповагу!». Тим часом у ванній кімнаті ваш син схвильовано дивиться на своє віддзеркалення й думає: «Я ні за що не піду до школи з таким здоровенним прищем!». Ви втрачаєте терпіння і переходите на крик, стукаєте у двері й вимагаєте, щоб він поспішав. Він у відповідь кричить: «Боже, ти ж нічого не розумієш! Залиш мене у спокої!». Коли він нарешті виходить, то мовчить та ігнорує всі ваші зауваження. У підсумку ви запізнюєтесь на роботу й відчуваєте себе цілком розбитою, не розуміючи: «Чому моя дитина мене не слухається? Невже тепер вона завжди буде мені заперечувати?».

Дистанціонування та гарячність часто є тими єдиними способами спілкування, до яких вдається ваш підліток, опинившись у складній ситуації, що, у свою чергу, провокує виникнення ще більшої кількості конфліктів. Ви й ваша дитина – це два різних світи, дві точки зору, і ваше спілкування може стати справжньою головоломкою.

Багато батьків знають про те, що чим більше вони пригнічують своїх дітей, тим більше зустрічають спротиву та затятості при відстоюванні їх юнацьких поглядів. Підлітки емоційно реагують або замикаються в собі й думають: «Мої батьки не знають відповідь, то ж який сенс намагатись розкриватися перед ними? Я тільки негативно їх налаштую». Ви повинні зрозуміти, що мовчання або гостре реагування – це їхня спроба впоратися зі стресом і захиститись. Вони просто не знають інших, більш конструктивних способів.

Ось п’ять по-справжньому корисних порад, які ви можете застосувати при спілкуванні з вашими дітьми в їх важкий підлітковий період.

1. Постарайтеся зробити все, щоб діти захотіли вас почути. Є простий та універсальний секрет, який допоможе вам ефективно контактувати з вашим підлітком: незалежно від того, наскільки це важко, постарайтесь усі ваші розмови починати зі щирої спроби зрозуміти вашу дитину, навіть якщо ви абсолютно не згодні з нею або поки не розумієте, про що вона пробує вам розповісти.

Наприклад, ваша донька, замість того щоб виконувати домашнє завдання, сидить онлайн у чаті зі своїми друзями. Це зводить вас з розуму, і ви зараз же починаєте переживати та думати: «Якщо вона не пройде ще один тест, її середній бал знизиться і вона ніколи не вступить до університету. Яке майбутнє на неї чекає?». При цьому ваша донька думає зовсім по-іншому: «Мені обов’язково треба порозмовляти з Ірою. Якщо ми сьогодні не помиримось після нашої сварки в актовому залі, усі дівчата будуть проти мене, і завтра у школі вже ніхто не захоче розмовляти зі мною». Знову ж таки, ось вони – два різних світосприйняття.

Спробуйте розпочати так: «Я розумію, наскільки тобі важко через те, що ти посварилася зі своєю кращою подругою. Однак треба буде пройти цей тест. Навчання у школі – це твоя праця, на тобі лежить відповідальність за її виконання в міру своїх здібностей. Отже давай сядемо і разом придумаємо хороший спосіб розпланувати твій вечір так, щоб ти все встигла». Тільки не кажіть: «Я розумію, але…», в цей самий момент це дискваліфікує все, що ви тільки-но сказали.

Почніть зі справжнього розуміння як з відправної точки і, перед тим як розповісти дитині про те, які зміни й корективи треба внести у своє життя, постарайтеся поставити себе на її місце. Такий підхід здатний практично чудовим чином «розкрити вуха» ваших дітей. Вони більше не будуть захищатись від вас, а навпаки, їм буде цікаво прислухатись до ваших слів.

2. Постарайтесь приборкати свою емоційну реакцію. У той момент коли ви пробуєте донести свої ідеї до підлітка, емоції можуть стати вашим ворогом. Нагадайте собі про те, що все, що він каже й робить, він робить абсолютно не для того, щоб насолити вам або чимось докорити. Так, вам можуть не сподобатись його поведінка чи думки, але постарайтеся тримати свої емоції при собі, навіть якщо ця поведінка впливає на ваш стан у цілому. Це нелегко, це важко, але це навичка, яку ви можете розвивати, як і будь-яку іншу.

Перед тим як розпочати розмову з дитиною, бажано подумки повторити таке: «Це як ділові переговори, нічого особистого». Коли ви дійсно навчитесь так думати, у вас не буде жодних причин, щоби злитись на свою дитину за те, що вона була самою собою. Її вибір може бути невірним, але це тільки тому, що в неї поки що немає потрібного набору навичок, щоби більш ефективно вийти із ситуації.

Тож ваше завдання полягає у тому, щоби супроводити її на шляху до прийняття більш грамотного та виваженого рішення, усіляко сприяючи засвоєнню потрібних навичок. Коли ви приймете це як своє батьківське завдання, то станете менш емоційними. Якщо ви знаходитесь у стані фрустрації, пам’ятайте, що не можна приймати все особисто на свій рахунок. Скажіть собі, що це всього лише звична проблема, що чекає на рішення і є частиною поточних питань виховання.

3. Ставте відкриті запитання, що вас цікавлять, але тільки не конфронтаційні. Попросіть вашого підлітка розповісти про свої ідеї та підтримайте його. Хай він побачить, що ви вірите в нього і не відчуваєте злості на його войовничі спроби утвердитись у цьому житті. Коли ви проявляє віру в його здібності та надаєте йому особистий простір для самостійного прийняття рішень, то ініціюєте розвиток у своєї дитини справжньої впевненості в собі.

Не ставте конфронтаційних запитань, що можуть спровокувати в дитини бажання захиститись від вас: «Чому ти не можеш підвестись тоді, коли треба? Що з тобою відбувається?». Краще використовуйте відкриту форму діалогу: «У тебе є які-небудь ідеї, як підвестись тоді, коли треба?». Якщо дитина каже, що немає, запропонуйте кілька ваших власних варіантів і спитайте, який з них влаштує її більше. Вашому підлітку дуже важливо зрозуміти одну річ: йому самому доведеться вирішувати свої проблеми. Не переходьте на його територію. Просто допоможіть розібратися та прийняти рішення, а також будучи поруч, дозвольте пережити закономірні наслідки його поведінки.

Ваше завдання полягає у сприянні самостійному та незалежному мисленню вашої дитини, завдяки чому вона відчує певний контроль над своїм життям. Відкрито вислухайте все, що вона скаже, та запропонуйте критично оцінити кожний з можливих варіантів. Що в них дійсно ефективно, а що проблематично для виконання? Якими можуть бути наслідки та пов’язані з ними переживання, як вона буде справлятися з ними?

4. Не відчувайте, що маєте якісь потреби, будьте незалежними. Намагайтесь не відчувати глибоку потребу в тому, щоб ваш підліток обов’язково співробітничав з вами чи завжди поводився добре. Коли ви чогось вимагаєте від своєї дитини – чогось, що покращить ваше самопочуття (і заспокоїть вас), ви стаєте вразливими, тому що вона зовсім не повинна давати вам це. Не отримуючи бажаного, ви будете ще більше прагнути контролювати свою дитину та маніпулювати нею. У свою чергу, ваш підліток буде ставати все більше й більше неслухняним або слухняним пасивно – у будь-якому випадку нічого доброго.

Правда в тому, що для отримання почуття внутрішнього комфорту вам за великим рахунком ніхто не потрібен. Ви можете самі вирішувати свої власні проблеми й відчувати впевненість у своїх силах. Тож якщо ваш підліток щось робить певним чином, це його проблема – проблема, яку йому теж треба буде вирішити самому. Ваше завдання – подумати над тим, що ви зробите по відношенню до нього та як відреагуєте на його поведінку. Це як раз повністю у ваших руках.

Спитайте себе: «Як я хочу діяти незалежно від того, що зробить моя дитина? З чим я можу миритись, а з чим ні?». Зберіть усі сили та скажіть собі: «Якщо моя дитина кричить на мене, замість того, щоб відчувати гостру потребу в тому, щоб вона припинила кричати, я можу просто розвернутись, піти геть і не втягуватись у конфлікт». Покажіть дитині, що не станете розмовляти, доки вона не підійде до вас увічливо та делікатно.

Сенс ось у чому: коли ви не намагаєтеся примушувати дитину змінитись або відповідати певному шаблону, то можете виробити для себе вірну позицію. Як наслідок, ваша дитина стане більш слухняною, тому що не буде кому чинити спротив. Якщо ви робите спроби контролювати її та управляти нею, та ще й не реагуєте на неї, вона буде змушена боротися із самою собою, а не з вами.

5. Нічого не робіть, доки обидва не заспокоїтесь. Ще одне правило: нічого не робіть до тих пір, доки ви й ваша дитина не станете абсолютно спокійними. Просто нічого не робіть, нічого не кажіть. Ви можете, якщо потрібно, взяти тайм-аут на кілька хвилин або на стільки, на скільки буде потрібно. Коли емоції стабілізуються, сядьте та порозмовляйте. Дуже неефективно робити спроби починати обговорювати серйозні теми чи приступати до розв’язання конфлікту, перебуваючи в самому розпалі сварки. Тож, якщо ви або ваша дитина засмучені, зробіть паузу й поверніться до розмови тільки тоді, коли зможете порозмовляти у спокійному тоні.

Якщо при спробі порозмовляти ваша дитина грубить або переходить межі дозволеного, усе одно тримайте себе в руках і зробіть усе можливе, щоб не втягнутись у конфлікт. Якщо в даний період часу ваші стосунки такі, що забезпечити відкриту, поважну бесіду неможливо, пам’ятайте, що проявляти мудрість і сталість – це все-таки ваше завдання.

Придумайте собі який-небудь ситуативний девіз, наприклад: «Я в цей конфлікт не втягнусь, що б не було». Якщо ви зможете раз від разу слідувати цим словам, то з часом бунт та антагонізм стихнуть. І не переживайте, якщо іноді ви все-таки втягнетесь у негатив – залишатися сильним дуже непросто. А ще хороші новини полягають в тому, що чим більше ви будете відмовлятися брати участь у непотрібних сварках, тим легше вам буде зберігати спокій.

1 грудня світова спільнота відзначає Всесвітній день боротьби зі СНІДом. З метою профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі, зокрема, ВІЛ/СНІДу, та толерантного ставлення до хворих на ВІЛ/СНІД, у нашому закладі було проведено ряд заходів:

- загальношкільна акція в підтримку людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом «Червону стрічку носять небайдужі»;

- практичним психологом закладу проведена виховна година для учнів 7 класів «ВІЛ/СНІД: як передбачити, уникнути, не захворіти, жити поруч з людьми ВІЛ- інфікованими» та виготовлено стіннівку «Не дай СНІДу шанс!»;

- розповсюдження браслетів «Зупинимо СНІД».

Сподіваємось, що проведення подібних заходів допоможе учням захистити самих себе, адже найкращий захист – це поінформованість.

Будьте уважними один до одного, будьте чуйними і пам'ятайте: життя -це найбільша цінність! Ми живемо лишень раз! Усім буває тяжко,але це не привід вкорочувати його! Просто всім нам іноді дуже необхідна підтримка. Бережіть рідних,та будьте щасливими заради них!

10 вересня щорічно відзначається Всесвітній день запобігання самогубствам. Він був заснований Всесвітньою організацією охорони здоров'я спільно з Міжнародною асоціацією по запобіганню самогубствам. Самогубство в сучасному світі є однією з найбільш актуальних психологічних і соціальних проблем. Безліч чинників, з якими стикається людина у повсякденному житті, в певний момент можуть штовхнути її на злочин проти самої себе. За даними міжнародних організацій, половина всіх насильницьких смертей припадає на випадки суїциду. Щорічно на такий злочин вирішується близько мільйона людей в усьому світі

З нагоди Всесвітнього дня боротьби із суїцидом, 10 вересня 2020 року у Бериславскій ЗПЗСО№3 практичний психолог Горохова І.Л.провела заняття з елементами тренінгу для учнів 9-го – 11-го класу на тему «Цінності в житті молодої людини», а також перегляд відеоролику «Станція призначення – життя», « Лист батька».

Класні керівники провели бесіди на тему « Я – це Я», «Безпечний інтернет: правила поведінки», спрямовані на формування в учнів впевненості у собі, позитивного ставлення до життя, покращення комунікативних вмінь та підвищення самооцінки.

Оскільки останнім часом спостерігається зростання суїцидальної активності населення і дітей у тому числі, виникла потреба в організації профілактичної роботи щодо попередження суїцидів серед дітей та підлітків.

Мета заходу: розкрити проблему самогубства; показати, причини суїцидів, їх мотиви і наслідки; запобігання участі неповнолітніх у таких небезпечних суїцидальних групах (іграх), квестах, контентах соціальних мереж «ВКонтакте», «Instagram», як «Біжи або помри», «Рудий Лис», «Синій Кит», «f57», «f58», «Червона сова», у школі було проведено ряд заходів.

ПРОФІЛАКТИКА СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

ПЛАН РОБОТИ:

1. Відвідування вдома для з’ясування умов проживання учнів, особливостей сімейного виховання

(здійснюють учителі та соціальні педагоги).

2. Виявлення на основі спостереження й експертного опитування педагогів учнів „групи ризику”, схильних до аутоагресії.

(здійснюють учителі).

3. Індивідуальне консультування учнів для зниження психоемоційного напруження й надання допомоги у вирішенні конфлікту (повторні консультації)

(здійснюює практичний психолог).

4. Індивідуальне консультування батьків і педагогів для розкриття особистісних рис дитини й попередження конфліктних ситуацій.

(здійснюює практичний психолог).

5. Корекційно-розвивальна робота з розвитку соціальних навичок (сприяє підвищенню впевненості в собі, розкриває позитивні сторони свого життя й особистості).

(здійснюює практичний психолог).

6. Психологічна просвіта батьків і педагогів про аспекти суїцидальної поведінки.

(здійснюють учителі , соціальний педагог, практичний психолог).

ФАКТОРИ РИЗИКУ СУЇЦИДУ:

· попередні спроби самогубства;

· погрози суїцидом (прямі й замасковані);

· сімейні проблеми (розлучення батьків та ін.);

· суїциди в сім’ї або спроби суїцидів;

· алкоголізм;

· уживання наркотиків і токсичних речовин;

· афективні розлади (особливо – важкі депресії);

· хронічні й смертельні захворювання (СНІД);

· важкі втрати (смерть близької людини, особливо – протягом першого року після такої події);

· фінансові проблеми (звільнення).

ОЗНАКИ ЕМОЦІЙНИХ ПОРУШЕНЬ:

· втрата апетиту або імпульсивне переїдання, безсоння або підвищена сонливість протягом останніх днів;

· скарги на соматичне нездужання (головні болі, постійна млявість);

· негативне ставлення, недбалість до своєї зовнішності;

· відчуття апатії під час перебування у звичайному оточенні або при виконанні роботи, що раніше приносила задоволення;

· припинення контактів, ізоляція від друзів і сім’ї, перетворення на людину-одинака;

· порушення уваги зі зниженням якості виконуваної роботи;

· занурення в роздуми про смерть;

· відсутність планів на майбутнє;

· різкі прояви гніву, які виникають через дріб’язок;

· написання заповіту, прохання про прощення.

ДІЄВА ДОПОМОГА ТА

СПОСОБИ МОЖЛИВОГО РЕАГУВАННЯ

Важко дати пораду, підтримати, коли підліток відгородився від усього світу, знервований та озлоблений. І все ж слід спробувати допомогти таким підліткам усвідомити, що коли почуваєшся пригніченим або стурбованим, краще не страждати наодинці, а поділитися своїми переживаннями з людиною, якій довіряєш. Розмова допомагає знизити емоційне напруження і поглянути на проблеми з іншого боку.

Перше, що слід робити, якщо загроза суїциду стає явною, - це допомогти подолати думки про самогубство як прийнятий спосіб виходу з важкого становища.

Відповідно до психоемоційного стану особистості та зовнішніх обставин можна використати такі аргументи.

Вчинити самогубство – все одно, що лікувати застуду ядерною

бомбою. Це безглузда, нікому не потрібна жертва. Після неї залишаються невтішні друзі і родичі.

Навіть якщо зараз здається, що думки про самогубство ніколи не

залишать тебе, знай, що на світі є люди, які відчували такий самий душевний біль. Із власного досвіду вони можуть запевнити, що все зміниться на краще, і скрутна ситуація обов’язково мине, ти її подолаєш тим чи іншим шляхом. Поміркуй, хто з твого оточення зможе допомогти тобі пережити цю важку смугу життя.

Звісно, нелегко розкрити комусь, що в тебе на душі. Але коли на карту поставлене життя, невже не можна спробувати? Адже тобі просто необхідно жити далі. Це твоє життя. Чи всі ресурси і резерви ти задіяв, аби його врятувати? Ти з повним правом можеш розраховувати на допомогу, зважаючи на те, що твоє життя цінне не тільки для тебе, але й для інших.

ВАРІАНТИ ПОРАД І ПРОПОЗИЦІЙ ДЛЯ ТИХ,

ХТО ПОТЕРПАЄ ВІД СУЇЦИДАЛЬНИХ ДУМОК

1. Втративши життя, нічого не вирішиш. Спробуй абстрагуватись від негараздів і подумки перенестись у майбутнє. Може, вдасться побачити для себе причину жити далі або з’явиться бажання якось пережити важкий етап, перетерпіти його заради щасливого майбутнього.

2. Дієвий спосіб боротися з тугою – ставити перед собою досяжні цілі і зрозуміти, що життя не обходиться без розчарувань.

3. У разі сильних емоційних переживань давай волю сльозам, як наодинці, так і у присутності інших людей. У цьому немає нічого страшного. З одного боку – спрацює механізм внутрішньої душевної розради, а з другого – цим можна подати сигнал про твоє важке становище, викликати співчуття і бажання зарадити твоєму горю.

4. Якщо ти втратив спокій через почуття глибокої провини, буде краще спробувати якнайшвидше виправити становище, аніж дати проблемі розростися. Ти вчиниш правильно, якщо розкажеш про все батькам або іншим людям, небайдужим до твоєї долі. Цілком можливо, що спочатку вони будуть прикро вражені, засмутяться, будуть тебе лаяти. Але потім, скоріше за все, почнуть думати тільки про те, як тобі допомогти, як врятувати тебе від подальшої біди.

5. У будь-якому разі, якщо ти занепокоєний і збентежений, краще не страждати на самоті. Поділись своїми переживаннями з людиною, якій довіряєш. Щира розмова може знизити емоційне напруження і допоможе подивитись на проблему з іншої точки зору. Зазвичай можна більш-менш заспокоїтись, коли хтось виявляє співчуття до нашого горя і болю. Буде корисно заздалегідь домовитись про екстрений зв’язок на випадок повернення думок про самогубство.

6. Поширеною помилкою є очікування, що інші самі здогадаються про твої страждання, почнуть тебе розпитувати і пропонувати допомогу. Але жодна людини не може бачити, що на серці в іншої, зокрема і в тебе, тому сам шукай потрібного контакту, відкрий своє серце тому, кому ти довіряєш і кому до снаги тобі допомогти. Тримати все у собі – те ж саме, що самому тягнути важкий тягар.

7. У виникненні або посиленні пригніченого стану нерідко винна занижена самооцінка. Якщо ти постійно чуєш принизливі вислови про себе й образи, можна почати сприймати себе нікчемною людиною, яка не варта поваги інших.Але поміркуй, хіба хтось має право тебе оцінювати? Хоч би що думали про тебе інші, ти є унікальною особистістю. І якщо комусь щось у тобі не подобається, то це їхні проблеми, а не твої. Шукай спілкування з тими, хто ставиться до тебе по-доброму і з розумінням.

8. Почуття відчаю саме собою не пройде. Якщо відчуваєш напад глибокого смутку і нудьги, спробуй переключитись на щось інше, зайнятися якоюсь справою. Не можна сидіти, склавши руки. Якщо ти займаєшся тим, що у тебе добре виходить, то до тебе знову повертається почуття самоповаги, яке зазвичай зникає, коли загострюється депресія.

9. Корисно також займатися тим, що тішить тебе. Походи по магазинах і зроби самому собі або комусь із близьких та друзів приємний подарунок, пограй, приготуй свою улюблену страву, перечитай улюблену книжку, порозгадуй кросворди, помалюй, щось відремонтуй удома, покатайся на велосипеді тощо.

10. Настрій помітно покращиться, якщо їздити кудись ненадовго з якоюсь практичною метою.

11. Найкращими ліками від пригніченості є допомога іншим – тим, хто переживає важкий період у своєму житті. Співчуття чужій біді й намагання допомогти ділом здатне перекрити власний душевний біль, спонукає абстрагуватись від власних проблем і налаштуватись на конструктивні рішення.

12. Чимало фахівців сходиться на тому, що у критичному стані допомагає релігія. Навіть якщо серед твого близького оточення ти не знайдеш людину, гідну твоєї довіри, ти завжди можеш звернутись у щирій молитвеній розмові до люблячого Небесного Батька, який ніколи не зрадить і повсякчас напоготові вислухати тебе, виявити до тебе доброту та повагу.

13. У жодному разі не вдавайся до спроби приховати або подолати свою депресію за допомогою наркотиків та алкоголю. Це пастка, в яку потрапляють ті, хто шукає легких шляхів розв’язання проблем. Адже після тимчасової розради і відновлення життєвого тонусу насувається хвиля пригніченості і роздратованості.

14. Якщо твій душевний стан дуже розбалансований і ти відчуваєш, що не в змозі адекватно оцінювати ситуацію, спробуй звернутися до фахівця: психолога, психотерапевта, навіть психіатра. Сьогодні існують служби анонімної допомоги людям у кризових моментах життя. Про них можна дізнатися за телефоном міськдовідки, написавши листа до газети або звернувшись до районного (міського, обласного) відділу у справах сім’ї та молоді.

ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ

Коли людина залишається наодинці зі своєю проблемою, то проблема здається надміру великою і нерозв’язною. Зважаючи на загрозу кризового психоемоційного стану для будь-якої дитини у сучасному егоцентричному й агресивному світі, слід заздалегідь налаштувати підлітків на доцільність пошуків допомоги у разі виникнення важких особистих проблем. Головним превентивним заходом щодо вчинення самогубства постає запобіжне запевнення дитини в тому, що її життя дуже цінне для інших, і завжди, за будь-яких обставин близьке оточення зрозуміє її.

Неодмінною умовою запобігання суїцидальним намірам у дітей та молоді є попередження у них психоемоційних розладів здоров’я.

Для цього рекомендуємо:

· забезпечити їм здорове харчування (багато свіжих фруктів та овочів);

· пити багато води (не менше 2 л на день);

· нормоване фізичне навантаження;

· повноцінний відпочинок, достатній сон;

· дозований час перегляду телевізора та занять із комп’ютером;

· контроль за змістом телепрограм, відеокасет, комп’ютерних дисків, відеоігор, книг та журналів тощо;

· заборону на лихослів’я у домашньому колі;

· формувати відразу до алкоголю, паління, наркотиків, нецензурної лайки;

· допомагати у виборі якісного кола спілкування, гідних друзів;

· розвивати постійні дружні стосунки в сім’ї, непідробний інтерес до справ та внутрішнього світу дитини, готовність у будь-який момент прийти на допомогу;

· підвищувати авторитете батьків у сім’ї. встановлювати розумні правила та вимоги, запровадити чіткий перелік обмежень та заборон;

· ставити перед дитиною досяжні цілі, допомагати у виборі оптимального життєвого шляху;

· спільно долати труднощі та перешкоди, культивувати творчий підхід до розв’язання проблемних ситуацій;

· вірити в дитину, в її найкращі риси та сторони особистості;

· виявляти до дитини ніжні почуття, турботу й увагу;

· виробляти позитивне мислення, виховувати любов до життя.

Профілактика та психокорекційні заходи по суїциду

1. Виявлення дітей групи суїцидального ризику, в яких є труднощі у навчання, у поведінці та ознаки емоційних розладів, що передбачає:

· бесіди з класними керівниками та педагогічними працівниками;

· спостереження в класах;

· тестування, соціометричні дослідження, аналіз анкет школярів;

· бесіди і консультації з батьками, діти яких мають труднощі в поведінці та ознаки емоційних розладів.

2. Визначення причин труднощів учнів групи суїцидального ризику, що можливе через:

· індивідуальне обстеження дітей під час бесіди, тестування, інтерв’ю;

· функціональний аналіз проблем дитини, виявлення головних причин, які зумовлюють її труднощі;

· визначення типу групи суїцидального ризику та рівня небезпеки.

3. Можливі шляхи подолання труднощів:

· переадресування до спеціалістів – дитячого психоневролога, психотерапевта, у соціальні служби для молоді;

· індивідуальна чи групова психолого-педагогічна корекція;

· робота психолога з сім’єю: рекомендації щодо перебудови сімейних стосунків, зміни стилю виховання;

· рекомендації учителям про вибір індивідуального педагогічного стилю спілкування з конкретною дитиною;

· зниження вимог до виконання навчальної програми;

· тимчасовий перехід на індивідуальну форму навчання;

· зміна дитячого колективу;

· переведення до іншого вчителя;

· заохочення до позашкільної діяльності, створення «ситуацій успіху»;

· допомога сім’ї від вихователів, соціальних педагогів, фахівців з охорони дитинства (у крайньому разі – клопотання про позбавлення батьківських прав).

4. Психологічна просвіта учителів та батьків передбачає:

· психолого-педагогічні семінари «Емоційні розлади у дітей», «Фактори, які впливають на суїцидальну поведінку в дитячому та підлітковому віці», «Як допомогти при загрозі суїциду» тощо;

· виступи на батьківських зборах, батьківських університетах, де в узагальненому вигляді повідомляють дані, отримані в результаті психологічного дослідження, пропонують рекомендації для поліпшення емоційного клімату в родині, розказують про відвернення та корекцію дитячих емоційних розладів, про профілактику суїциду; на індивідуальні консультації запрошують батьків дітей із групи суїцидального ризику.

5. Робота з педагогічним колективом навчального закладу:

· регулярно здійснюються психолого-педагогічні консиліуми чи спеціальні педради, присвячені профілактиці суїцидів; під час підготовки до педрад проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, розподіл ролей, виявлення учнів, які мають статус лідерів чи відторгнутих;

· організовуються бесіди та консультації з педагогами за результатами тестувань, спостережень; формуються рекомендації з вибору адекватних методів педагогічного впливу на окремих учнів і на клас загалом;

· при потребі проводяться педагогічні консиліуми по окремих учнях із групи суїцидального ризику;

· розробляються заходи з надання допомоги «важким» дітям із соціально неблагополучних сімей.

6. Психокорекційні заходи з учнями із груп суїцидального ризику:

· створюються групи психологічної корекції, тренінгові групи для дітей, схильних до емоційних розладів;

· проводяться групові консультації з учнями;

· кризові ситуації розглядаються у колективі класу.

7. Робота з батьками дітей із групи суїцидального ризику:

· виступи на батьківських зборах;

· зустрічі з сім’єю;

· індивідуальне консультування: рекомендації з налагодження дитячо-батьківських стосунків, зі зміни (при потребі) стилю виховання, переадресування до інших спеціалістів тощо.

Спеціалісти визначають суїцид (suizid – з лат. «себе вбивати»), тобто самогубство, як усвідомлювані, навмисні дії, спрямовані на добровільне позбавлення себе життя, що призводить до смерті. Науковці-психологи, крім факту самогубства розглядають і більш ширший контекст суїцидальної поведінки – численні факти свідомого чи несвідомого нехтування життям як вищою цінністю людини (акти хоробрості, ризиковані вчинки, гра зі смертю, надмірне виснаження себе працею, легковажне нехтування небезпекою).

Розрізняють наступні види самогубств:

1. Неусвідомлюване самогубство.

2. Самогубство як ризикована гра і ризикована легковажність.

3. Психопатологічне й агресивно-невропатичне самогубство:

· маніакальне самогубство осіб, охоплених галюцинаціями або мареннями;

· самогубство меланхоліків у стані глибокого смутку, скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби;

· самогубство охоплених нав’язливими ідеями;

· автоматичне чи імпульсивне самогубство.

1. Самогубство психічно нормальної людини з такими видами суїцидальної поведінки:

· лемонстративно-шантажувальна форма суїцидальної поведінки:

· форми суїцидальної поведінки: внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри; зовнішні форми: суїцидальні спроби і завершені суїциди;

· егоїстичний суїцид, що виникає через руйнування соціальних зв‘язків особистості з суспільством;

· аьтруїстичний суїцид, який виникає у формі самопожертви задля захисту інтересів групи (фанатики тощо);

· аномічний суїцид, який виникає внаслідок виснаження;

· суїцид, спровокований засобами масової інформації;

· суїцид, спричинений депресією.

Особливості підліткового суїциду

За даними західноєвропейської статистики, за період з 1990 по 2000 р. кількість самогубств серед 10-15-річних підлітків виросла майже вдвічі. При цьому хлопчики здійснюють самогубство в 4 рази частіше, ніж дівчатка. До 14 років різко зростає кількість завершених суїцидів, оскільки в такому віці підлітки вже здатні ретельно планувати свої дії і використовують досить «жорсткі» методи: повішання, стрибок з великої висоти чи й комбінацію способів. При цьому хлопчики використовують частіше саме «жорсткі» методи, тоді як дівчатка використовують різні лікарські препарати. Частота повторних спроб вкрай висока: до 50% підлітків, одного разу здійснивши суїцидальну спробу, повторюють її; 4-10% цих спроб закінчуються смертю.

Педагогічним працівникам навчального закладу слід звернути особливу увагу на наявність наступних факторів ризику, що можуть стати причиною дитячого і підліткового суїциду:

1. Психічні розлади.

2. Проблеми в спілкуванні з близькими родичами чи друзями.

3. Відчуття зростаючої безодні між багатими і бідними, розмови про це.

4. Шкільні проблеми (низька успішність, велике навантаження, тиск вимог навчального процесу, конфлікти з учителями).

5. Проблеми, пов'язані з уживанням алкоголю та наркотиків.

6. Невдачі в інтимних стосунках.

7. Занижена самооцінка.

8. Ізольованість підлітка і пов'язане з цим почуття самотності.

9. Депресія (агресія – типова маска депресії у підлітків).

10. Афекти (афекти руйнівні для підлітка; суїцидальні погрози, висловлені в афекті, як правило, здійснюються і мають важкі наслідки).

11. Сімейні проблеми (нерозуміння з боку батьків, байдужість, часті покарання, надмірні очікування з боку батьків, фізичне чи сексуальне насилля в сім'ї, зростаюча кількість неповних сімей, виїзди батьків на роботу за кордон). Вони частіше переважають (приблизно в 70% випадків ці проблеми безпосередньо пов'язані із суїцидом), а роль «останньої краплі» виконує конфлікт у школі. Суїцидальна поведінка – це відповідь на глибинні переживання, а вони пов'язані з тим, що насправді актуально. Чим молодша дитина, тим більшою мірою вона включена в життя сім'ї, тим більше своїм суїцидом вона «дебатує» саме з сім'єю.

Родини підлітків із суїцидальною поведінкою відрізняються підвищеною частотою психічних відхилень, нерозумінням дітей, байдужністю до них і частими покараннями. Нерідко підлітки із суїцидальними проявами почувають себе перевантаженими через завищені очікування батьків. Виявлений достовірний взаємозв'язок між суїцидальною поведінкою і фізичним або сексуальним насильством у родині.

Власна ж родина підлітків, тобто ранні шлюби (у віці 15-19 років), також не рятує від зменшення ризику суїциду – за даними американських авторів, серед одружених юнаків на 1,5%, а серед одружених дівчат на 1,7% самогубств більше, ніж у їхніх несімейних однолітків. Це пов'язано, насамперед, з тим, що «молоді» шлюби найчастіше є спробою, і не завжди вдалою, розв'язати якісь інші, які не стосуються шлюбу, проблеми.

Шкільні проблеми підлітків, зазвичай, пов'язані з неуспішністю або поганими стосунками з учителями й адміністрацією школи, рідше – із взаєминами у класі. Ці проблеми, як правило, не стають безпосередньою причиною самогубств, але призводять до зниження загальної самооцінки учнів, появи відчуття незначимості своєї особистості, до різкого зниження опору стресам і незахищеності перед негативним впливом навколишнього оточення. Такі проблеми часто виникають у підлітків з невисоким рівнем інтелекту і вираженою сенситивністю (чутливістю).

Одним з основних психологічних пояснень проблем підлітків, пов'язаних із взаємостосунками з протилежною статтю, є надмірна залежність від іншої людини, що виникає, зазвичай як компенсація поганих стосунків зі своїми батьками. У цьому випадку часто буває так, що стосунки з другом чи подругою стають настільки значимими й емоційно необхідними, що будь-яке охолодження прихильності, а тим більше зрада, сприймається як непоправна втрата, яка позбавляє сенсу подальше життя. При цьому іноді, за відсутності підтримки близьких і оточуючих, відбуваються «ситуативні самогубства» – імпульсивні, непідготовлені і, власне, непов'язані з усвідомленим наміром позбавити себе життя.

Серед мотивів, які пояснюють спроби самогубства, самі підлітки й експерти-психологи вказують на різні спонуки в такий спосіб вплинути на інших людей:

· «дати зрозуміти людині, у якому ти розпачі» – близько 40%;

· «змусити шкодувати людину, що погано до тебе ставилася» – близько 30%;

· «показати, як ти любиш іншого» і «з'ясувати, чи любить справді тебе інший» – 25%;

· «вплинути, щоб інший змінив своє рішення» – 25%;

· «заклик, щоб прийшла допомога від іншого» – 18%.

За даними О.Є.Лічко, значення різного роду «проблем» неоднакові в залежності від типу суїцидальної поведінки.

«Сімейні» проблеми частіше виступають причиною демонстративної й афективної суїцидальної поведінки в 51-52% і тільки в 13% – при істинних замахах на самогубство.

«Сексуальні» проблеми виявляються в основі істинної суїцидальної поведінки в 61%, а при афективній – у 28% і при демонстративній – у 24%. При істинній суїцидальній поведінці мова йде, як правило, зовсім не про невдалу любов, а про переживання своєї сексуальної неповноцінності.

«Шкільні» проблеми займають порівняно невелике місце: 29% афективної, 26% демонстративної і лише 12% істинної суїцидальної поведінки. Погроза покарання за деліквентність штовхає на демонстративні дії в 12%, на афективну суїцидальну поведінку – у 4% і, як правило, зовсім не спонукає до істинних замахів.

Підлітки, які проявили небажання жити, мають вищий інтелектуальний рівень розвитку. Щодо успішності в навчанні, серед усіх представників «групи ризику» – «нещасливі», «самотні», «ті, що втрачають бажання жити» – більше підлітків, які навчаються на «задовільно», ніж у групі «благополучних». У підгрупі «депресивних» більше тих, хто вчиться на «добре» і «відмінно».

Для випадків завершеного суїциду характерна сімейна обтяженість.

Соціальна дезадаптація у підлітковому віці – фактор суїцидального ризику:

Практично всі представники «групи ризику» мають більшу потребу у спілкуванні з батьками, братами/сестрами, вчителями, ровесниками, ніж «благополучні» респонденти. Але ця потреба фрустрована (незадоволена). У попередженні розвитку суїцидальних тенденцій особливо важливою є роль матері.

Найсерйознішою причиною у цьому віці стає розбіжність ставлень. Розбіжність ставлень – це особистісне новоутворення, сутність якого полягає у розбіжності уявлень про свої відносини в домінуючих сферах (ставлення до себе, до інших, до діяльності) з реальним змістом та проявами цих відносин. Діагностичною ознакою даного новоутворення є неадекватна реакція підлітка на невдачу в значущих для нього сферах життєдіяльності. Якщо дитина не має досвіду позитивних емоційних переживань у зв'язку з досягненням успіху в значущій для неї і для суспільства діяльності, то в підлітковому віці це стає серйозною проблемою. Вже маючи звичку виконувати щось корисне тільки з примусу, підліток не знає, за що взятися, його пригнічує нудьга, буденність. У подальшому неможливість задовольнити потребу в персоналізації штовхає неповнолітнього на пошуки зовнішніх, часто штучних засобів зміни психічного стану або призводить до асоціальної поведінки. Тому у підлітків часто визріває феномен схильності до адиктивної поведінки (зловживання психотропними речовинами), який включає в себе цілий комплекс особистісних особливостей, а також ряд складових іншого роду (спадковість, соціальний контекст, характерологічні особливості тощо).

Симптоми дезадаптації у підлітків «групи ризику» (за Щербановою): небажання жити; самотність; нещасливість; спонтанність поведінки; депресія; неадекватна самооцінка; відсутність близької людини.

У суїцидальній поведінці підлітків можна умовно виділити 3 фази:

1. Фаза обдумування – свідомі думки про здійснення суїциду, які можуть вийти з-під контролю і стати імпульсивними (спостерігаються зміни в поведінці і зовнішньому вигляді).

2. Фаза амбівалентності – настає за умов появи додаткових стресових факторів (підліток висловлює погрози або наміри суїциду, «крик про допомогу»).

3. Фаза суїцидальної спроби – швидка друга фаза переходить у третю.

Науковець-психолог В. Силяхіна вказує, що більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковує і здійснює суїцид упродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому інколи тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години.

Якщо суїцидальна спроба не завершилася загибеллю, у людини наступає етап постсуїцидальної кризи, який триває аж до повного зникнення суїцидальних тенденцій.

Ознаки, за якими можна виявити ризик суїциду у підлітків

Про ризик самогубства у підлітків можна зробити висновок, спостерігаючи за їхньою поведінкою, дослухаючись до змісту їхніх розмов, аналізуючи їхню життєву, зокрема сімейну ситуацію. Чим більше з перерахованих нижче чинників виявляється у ході спостереження за підлітком, тим вища ймовірність розвитку в нього суїцидальної поведінки:

· актуальні суїцидальні ідеї з відхиленням альтернативних ідей, а також наявність точного плану суїциду;

· депресивний стан чи інше психічне захворювання;

· попередні суїцидальні спроби; ризик суїциду найвищий протягом першого року після такої спроби;

· попередні суїцидальні спроби, здійснені не шляхом прийому таблеток;

· суїцидальні спроби в сім'ї чи серед близького оточення підлітка;

· соціальна ізоляція;

· конфлікти між підлітком та його оточенням, сімейні проблеми;

· девіантна поведінка в цілому;

· вживання наркотиків чи алкоголю;

· бажання бути направленим на стаціонарне лікування.

Найчастіше в передсуїциді у підлітків виявляються різноманітні варіанти депресивних станів (як ендогенних, так і реактивних) і ситуаційних реакцій, як правило, на тлі акцентуацій характеру. Депресія проявляється у залежності від психологічної акцентуації характеру.

Особливості дитячого суїциду

Причинами самогубства серед дітей найчастіше виступають несприятлива ситуація в сім'ї (наприклад, насильство) або відсутність останньої. До чинників суїцидальної поведінки дітей можна віднести все те, про що йшлося стосовно підліткових суїцидів, за винятком хіба що невдач в інтимних стосунках. У цій сфері чинником дитячого суїциду найчастіше виступає сексуальне насильство. Дослідники, які займалися вивченням сімей дітей-суїцидентів, називають вражаючі цифри щодо частки обтяженого сімейного анамнезу: у 95% це алкоголізм одного чи обох батьків, важкі характеропатії й особистісні акцентуації батьків, психічна патологія в батьків чи родичів, зокрема клінічні форми депресії, психози, випадки самогубств у родинах.

Психологічним сенсом дитячого суїциду, зазвичай, виступає заклик, протест або помста. Часто самогубство дитина адресує своїм близьким з метою щось змінити в їхніх взаємостосунках. Основною відмінною рисою дитячого суїциду від суїциду підліткового є неадекватність уявлень про смерть: значна більшість дітей не сприймає смерть як щось остаточне, як таке, що стається з людиною раз і назавжди. Прагнення бути свідком реакції оточуючих на власну смерть чи надія на «друге народження», а також відсутність страху смерті властиві суїцидентам дитячого віку.

Дитину набагато легше, ніж підлітка відмовити від її намірів. Відволікти від самогубства, як і стати його приводом може будь-яка дрібниця (дрібниця – лише з першого погляду; частіше вона містить прихований глибокий сенс, який дитина не стільки розуміє, скільки відчуває).

Атмосфера любові, прийняття й поваги до її особистісних прав надалі може убезпечити дитину від фатального вчинку. Діти, які висловлювали суїцидальні наміри або здійснювали спробу самогубства, потребують кваліфікованої психологічної допомоги. Їхній «крик по допомогу» обов'язково має бути почутий близькими. І дитина має отримати на нього відповідь.

Система психологічної профілактики та корекції суїцидальної поведінки:

Першочерговою умовою попередження самогубств серед учнів є ретельне психолого-педагогічне виявлення дітей, чиї особистісні риси створюють підвищений ризик суїциду, індивідуальна робота з цією категорією дітей, розробка системи профілактичних заходів, широка просвітницька робота з сім‘ями (лист Міністерства освіти і науки України № 1/9-241 від 27.06.2001 р.).

Система роботи з профілактики суїциду має містити 7 компонентів:

1. Психологічна просвіта педагогів, батьків, учнів:

· створення у школі інформаційного куточка з методичною літературою, інформацією про телефон довіри, даними про адреси і режими роботи спеціалізованих лікарень, психологічних центрів допомоги, інших фахівців;

· проведення у школах психолого-педагогічних семінарів, консиліумів, майстер-класів запрошених фахівців на теми: «Емоційні розлади у дітей та підлітків», «Фактори, що впливають на суїцидальну поведінку підлітка», «Як підняти соціальний статус учня в групі», «Цінність особистості», «Як допомогти дитині при загрозі суїциду?», «Конфлікти між учителями і підлітками», «Вибір адекватних методів педагогічної дії»;

· під час підготовки до педрад проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, виявлення соціального статусу учнів: лідерів чи відторгнутих;

· проведення індивідуальних консультацій з вчителями і батьками дітей із групи суїцидального ризику;

· організація роботи батьківського психологічного класу або Батьківського всеобучу з тем «У сім‘ї – підліток», «Емоційні порушення у дітей», «Депресивні стани у підлітків», «Алкоголізм і наркоманія у підлітковому віці», «Психологія особистісних і міжособистісних конфліктів»;

· організація роботи груп зустрічей для батьків проблемних учнів (за потреби);

· проведення циклу бесід з учнями про цінність особистості й сенс життя; диспутів «Я – це Я», «Я маю право відчувати і висловлювати свої почуття», «Невпевненість у собі», «Конфлікти», «Підліток і дорослий», «Спілкування з дорослими», «Спілкування з однолітками протилежної статі», «Підліткові ініціації», «Основні проблеми підліткового віку», «Стрес і депресія».

1. Створення позитивного психологічного клімату в навчальному закладі й сім‘ї - залучення учнів до громадської діяльності (спортивні змагання, клуби, товариства тощо), культурно-виховних заходів, які сприяють формуванню позитивних громадянських, естетичних почуттів, духовності учнів і педагогів.

2. Психологічна та педагогічна діагностика суїцидальних тенденцій:

· у процесі спостереження – звернення уваги педагогів на фактори ризику: спадковість; вербальна і фізична агресія; висока конфліктність у спілкуванні; прагнення до домінування або орієнтація на залежність; ізоляція або неприйняття однолітками; різкі зміни в поведінці; низький або високий IQ; неадекватна самооцінка; несприятливе сімейне оточення; психотравматичні події (смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, поганий вчинок, погані стосунки у сім‘ї тощо); алкоголізм і наркоманія, асоціальний спосіб життя;

· виявлення ознак емоційних порушень – втрата апетиту або імпульсивне ненажерство, безсоння або підвищення сонливості впродовж останніх декількох днів; часті скарги на соматичні хвороби; незвичне неохайне ставлення до своєї зовнішності; постійне почуття самотності, непотрібності або суму; нудьга у звичайному оточенні або під час виконання роботи, яка раніше подобалася; втеча від контактів або ізоляція від друзів і сім‘ї; порушення уваги із зниженням якості роботи; занурення у роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє; раптові напади гніву, навіть через дрібниці;

· виконання спеціальних психодіагностичних методів – 1. Соціометрія і референтометрія. 2. Малюнкові тести ДДЛ і «Моя сім‘я». 3. Методика Шуберта «Діагностика ступеня готовності до ризику». 4. Методика визначення нервово-психічної стійкості та ризику дезадаптації у стресі «Прогноз». 5. Багаторівневий особистісний опитувальник «АДАПТИВНІСТЬ» (МЛО-АМ). 6. Опитувальник депресивності Бека (Веск Depression Inventory – ВDІ). 7. Опитувальник оцінки душевного болю (автор Е.Шнейдман). 8. Модифікований опитувальний для ідентифікації типів акцентуацій характеру в підлітків (О. Лічко, С. Подмазін). 9. Карта виявлення ризику суїцидальності В. Прийменко. 10. Об‘єктивна методика визначення типу темпераменту за Б. Цукатовим. 11. Тест на виявлення суїцидального ризику СР-45. 12. Тест на виявлення суїцидальних намірів (Н. Шваровська, О.Гончаренко, І. Мельникова). 13. Методика вивчення схильності до суїцидальної поведінки (М. Горська). 14. Методика діагностики соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс і Р. Раймонд) та методика «Наскільки адаптований ти до життя?» (А. Фурман). 15. Шкала депресії (адаптація Г.Балашова). 16. Методика діагностики рівня суб‘єктивного відчуття самотності (Д.Расел і М. Фергюсон). Даний банк методик має бути наявний у кожного шкільного психолога.

1. Психологічне консультування учнів.

2. Психолого-педагогічна корекція суїцидальних тенденцій:

· навчання технік керування емоціями, зняття м‘язового й емоційного напруження;

· навчання конструктивних поведінкових реакцій у проблемних ситуаціях (тренінг проблемно-вирішальної поведінки (Д. Романовська);

· розвиток позитивної самооцінки цінності особистості, її соціального статусу в групі, тренінги особистісного зростання;

· консультативна робота з батьками, педагогами, учнями, спрямована на зняття факторів, що спонукають чи провокують суїцид.

6. Систематичний контроль і врахування динаміки змін в особистості та поведінці учнів - постійний моніторинг ознак, тенденцій, ризиків суїцидальної поведінки на всіх етапах роботи психолога.

1. 7. При потребі – переадресування суїцидальної справи спеціалістам медичного профілю - рекомендація відвідати дитячого психоневролога, психотерапевта, психіатра.

Десять кроків із запобігання самогубства у шкільному середовищі

Якщо ви виявили дитину із ознаками суїцидальної поведінки:

Крок 1-й: Повідомити органи управління освітою та обласний науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи.

Крок 2-й: Практичному психологу (у разі його відсутності соціальному педагогу) спільно з класним керівником створити безпечну, особистісно-орієнтовану і довірливу ситуацію навколо дитини і розпочати постійний щоденний контакт з дитиною (спілкування з використанням запитань «Що трапилося?, Я помітив, що у тебе щось відбувається негаразд, Які проблеми тебе турбують – я хочу тобі допомогти, Що у тебе на душі? Що тебе турбує? Твоя душа болить?» тощо). Знайдіть час слухати про все, що буде говорити дитина. Якщо вона замкнулася – знайдіть ключик до неї, але не чиніть тиску на дитину.

Крок 3-й: Переможіть страх над собою і поговоріть з дитиною, чи думала вона про смерть, як давно і які були її фантазії, думки, плани.

Крок 4-й: Спробуйте визначити ту складну кризову ситуацію, яка спричинила думки про власну смерть.

Крок 5-й: З‘ясуйте, чи є в родині підлітка дорослий, якого він поважає і любить, який є авторитетом або соціально близькою людиною. Знайдіть її і залучіть до постійної підтримки на певний час.

Крок 6-й: Практичному психологу, на основі своїх робочих даних, описати «Психологічний портрет школяра» та спільно з індивідуальною карткою подати для експертного прогностичного висновку в обласний науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи по факту виявлення ознак суїцидальної поведінки.

Крок 7-й: У випадку наявних випадків суїцидів у родині, попередніх суїцидальних спроб, вживання наркотиків і інших токсичних речовин, наявних психопатичних або депресивних розладів особистості, патології психічного розладу – обґрунтовано і толерантно рекомендувати батькам звернутися до психіатра, або психотерапевта, або психоневролога.

Крок 8-й: Практичному психологу школи організувати щоденне постійне підтримуюче спілкування з дитиною, вчителями та сім‘єю. Розробити індивідуальну програму психологічної допомоги та формування захисних антисуїцидальних факторів. У випадку відсутності відповідних вмінь і навичок у працівника психологічної служби – його обов‘язок знайти кваліфікованого фахівця і залучити до роботи аж до повного зникнення суїцидальних ознак в поведінці.

Крок 9-й: Виявити фактори ризику у сім‘ї та школі для конкретної дитини. Розробити рекомендації для педагогів та родини – як організувати підтримуюче спілкування з дитиною та що змінити у взаємостосунках «дорослий – дитина».

Крок 10-й: Організувати психопрофілактичну роботу у школі за 7-ми компонентною схемою (вказана вище). Затвердити план дій наказом по школі.

Р.S. У випадку завершеного суїциду організувати системну групову роботу (40-годин) з класом, де навчалася дитина, для уникнення ефекту Вертера – наслідування суїцидальної поведінки у проблемних ситуаціях.