Булінг – це реальність, яка витікає з нормальної конкуренції в колективі, але приймає патологічну форму. Основні способи протидії булінгу: просвітницька робота усіх учасників процесу та тих, хто від нього абстрагується, і нормальний соціальний розвиток дітей. Якщо дитина потрапила в ситуацію булінгу, незалежно від обраного шляху вирішення проблеми, вона не повинна проходити через це одна. В першу чергу, підтримка сім’ї, а також друзів у більшості випадків допомагають вирішити проблему або звести наслідки до мінімуму. Здатність дитини протидіяти сторонній агресії – це однакова відповідальність як дитини так і батьків, вчителів і цим не можна нехтувати, оскільки попередня підготовка до проблеми, дуже часто дозволяє уникнути її до моменту появи. З метою ознайомлення педагогів з поняттями «булінг», «шкільний булінг» вироблення системи дій при виникненні булінгу у навчальному закладі та розвитку у педагогів впевненості в собі, психологічної компетентності 10.01.19. був проведений психологом Гороховою Іриною Леонідівною ,тренінг для керівників МО, класних керівників: « Профілактика виникнення та подолання проявів булінгу в дитячому середовищі». Під час тренінгу було вирішено ряд завдань.

Реальністю сьогодні стало пропагування культури сили та жорстокості в ЗМІ, зниження виховного потенціалу сім `ї, поширення зразків асоціальної поведінки. Серед підлітків значного поширення набули різноманітні конфлікти. Однією з форм конфліктів є кібербулінг. Це явище характеризується гостротою і тривалістю негативних наслідків для всіх його учасників. Поширення даного явища серед підлітків викликає потребу у пошуку ефективних форм та методів соціально-педагогічної профілактики.

            З  метою привернення уваги учасників освітнього процесу до проблеми насильства у суспільстві та попередження негативних явищ, що можуть призвести до насилля або спровокувати його вчинення у Бериславському закладі повної загальної середньої освіти №3  проведено такі заходи: бесіда  «Протидієму боулінгу разом», відео лекторій «Булінг. Способи самозахисту», виховну годину «Секстинг. Грумінг. Як не потрапити на гачок?», заняття з елементами тренінгу для профілактики суїцидальних нахилів «Я єдиний і неповторний», тренінгове заняття «Кібербулінг: безпечне віртуальне спілкування». Оновлено скриньку довіри «Стоп булінг!».

ПОРЯДОК ПОДАННЯ ТА РОЗГЛЯДУ ЗАЯВ ПРО ВИПАДКИ БУЛІНГУ В ЗАКЛАДІ ОСВІТИ

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)"

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-19

Процедура подання  (з дотриманням конфіденційності) заяви про випадки булінгу (цькування)

1.     Усі здобувачі освіти, педагогічні працівники закладу, батьки та інші учасники освітнього процесу повинні обов’язково повідомити директора навчального закладу про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого вони стали, або підозрюють про його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб.

2.     На ім’я директора закладу пишеться заява (конфіденційність гарантується) про випадок боулінгу (цькування).

            3.     Директор закладу видає наказ про проведення розслідування та створення комісії з розгляду випадку булінгу (цькування), скликає її засідання.

            4.     До складу такої комісії входять педагогічні працівники (у тому числі психолог, соціальний педагог), батьки постраждалого та булерів, керівник навчального закладу та інші зацікавлені особи.

          5.     Рішення комісії реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів усіх членів комісії.

Порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) та відповідальність осіб, причетних до булінгу

1.   Директор закладу має розглянути звернення у встановленому порядку.

2.   Директор закладу створює комісію з розгляду випадків булінгу, яка з’ясовує обставини булінгу.

3.   Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то директор ліцею повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

4.   Особи, які за результатами розслідування є причетними до булінгу, несуть відповідальність відповідно до частини другої статті 13 (вчинення правопорушень за статтею 1734) Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Законодавство з питань протидії насильству над дітьми

Основним міжнародним правовим документом спрямованим на подолання насильства над дітьми та призваним захищати їхні права є Конвенція про права дитини, ратифікована Постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року. Статтею 19 даної Конвенції передбачено, що держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину. Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури.

Слід згадати ще кілька документів, які тісно переплітаються з насильством в сім’ї. Мова йде про викрадення дітей, адже дуже часто, рятуючись від жорстокої поведінки батьків, саме діти стають „живим товаром” для не менш жорстоких дорослих. Тому прийняття Постанови Кабінету Міністрів України „Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей” (від 10 липня 2006 р. № 952) дає можливість долучитися до міжнародно-правового механізму впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують за кордоном.

Іншим важливим документом, який спрямований на подальший розвиток умов для захисту прав та інтересів дитини є Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей» (від 3 серпня 2006 р). Ратифікація Конвенції є свідченням про готовність України дотримуватись міжнародно-правових стандартів у сфері захисту прав дітей, зокрема дітей, що постраждали від насилля.

Національне законодавство України також містить положення, які покликані захищати дитину від насильства в сім’ї та регламентують діяльність державних органів щодо попередження і припинення насильства в сім’ї.

Це, насамперед, Конституція України, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав дітей у нашій державі. У статті 52 Конституції вказано, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Наступним документом, котрий забезпечує детальне правове регулювання сімейних відносин, є Сімейний кодекс України. Сімейний кодекс України визначає основні засади шлюбу, права та обов’язки батьків, дітей та інших членів сім’ї, а також окреслює правові наслідки щодо невиконання ними цих обов’язків та порушення прав. Основні обов’язки батьків щодо виховання дітей визначені у статті 150 даного кодексу. Відповідно до вимог цієї статті батьки, зокрема, зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також її поважати. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, та застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до норм сімейного законодавства сама дитина, у разі порушення її прав та інтересів, може звернутися за їх захистом до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а у разі досягнення чотирнадцятиліття - безпосередньо до суду.

Порушення прав та інтересів дитини та жорстоке поводження з нею, за сімейним законодавством може бути підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 дає вичерпний перелік таких підстав). Слід зауважити, що коли судом при розгляді справ про позбавлення батьківських прав буде виявлено у діях батьків або одного з них ознаки злочину, правовідносини переходять з ініціативи суду у сферу кримінального законодавства. Так, Кримінальним кодексом України визначаються види злочинів, які пов’язані із жорстоким поводженням з дітьми, зокрема, умисне вбивство дітей; доведення дітей до самогубства; нанесення тілесних ушкоджень; побої та мордування; катування; незаконне позбавлення волі або викрадення дитини тощо.

Також, згідно статті 170 Сімейного кодексу України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, жорстокого поводження з дитиною, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.

Наступними «спеціальними» актами законодавства, направленими на забезпечення прав та інтересів дітей та запобігання жорстокому поводженню з ними є Закони України “Про охорону дитинства” від 24.04.2001, «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.2001 та «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису» від 15.05.2003.

Таким чином, в Україні діють основні закони щодо захисту прав людини відповідно до вимог міжнародного права, наявне нормативно-правове забезпечення протидії насильству в сім’ї та налагоджений дієвий механізм боротьби з цим негативним явищем.

О.В. Вітюк

Головний спеціаліст

Деснянського районного управління юстиції у м. Києв

      Затверджено:                                                                                         

Директор Бериславського ЗПЗСО№3

                                                                     ___________________О.Б. Дєрябіна                                                           

План заходів

щодо профілактики булінгу в учнівському середовищі

Бериславського ЗПЗСО №3

на 2019 – 2020 н.р.

Коментар до статті 150 Кримінального кодексу України (Експлуатація дітей)

Стаття 150. Експлуатація дітей

1.Експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2.Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Згідно з Конвенцією про права дитини, у зв'язку з фізичною та розумовою незрілістю дитина потребує особливої охорони, турботи і допомоги, у т. ч. належного правового захисту, для повного і гармонійного розвитку її особистості дитині необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Експлуатація дитини знаходиться у явному протиріччі з наведеними вимогами. У цьому й полягає суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 150.

2. Об'єкт злочину - воля, честь і гідність, фізичне і психічне здоров'я дитини.

3. Обов'язковою ознакою складу злочину є потерпілий. Ним може бути тільки дитина, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Відповідно ж до законодавства України допускається прийняття на роботу осіб, які досягли шістнадцяти, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює,-п'ятнадцяти, а за сукупністю інших, крім такої згоди, умов (щодо учнів певних навчальних закладів, для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час) - чотирнадцяти років. При цьому для дітей, що мають вік менше 16 років, тривалість робочого часу обмежується відповідно до потреб їх розвитку та професійної підготовки. Діти, які досягли 16-річного віку, мають також право займатися підприємницькою діяльністю, можуть бути членами колективного сільськогосподарського підприємства та членами селянського (фермерського) господарства в порядку, встановленому законом.

Під законодавством у ст. 150 слід розуміти закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана ВР, а також постанови ВР, укази Президента України, декрети і постанови KM, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

4. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 150, полягає в суспільно небезпечних діях - експлуатації дитини.

Про поняття «експлуатація» див. коментар до ст. 149. У ст. 150 під експлуатацією дитини розуміється привласнення не будь-яких матеріальних результатів (продуктів) її праці (доходу у вигляді матеріальних благ), а лише прибутку як різниці між доходами і виробничими витратами. Проте, якщо особа не несе виробничих витрат у зв'язку з використанням праці дитини, отримані нею доходи і є фактичним прибутком. Слід також мати на увазі, що, оскільки діяльність, пов'язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного початку роботи дитиною, праця якої використовується суб'єктом злочину.

Примушування чи втягнення дитини у заняття проституцією кваліфікується за ч. З ст. 303, а якщо ці дії були вчинені в рамках сутенерства - за частинами 3 і 4 ст. 303.

Втягнення дитини у жебрацтво кваліфікується за ст. 304, а якщо ці дії вчинені щодо дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці як жебрака з метою отримання прибутку - за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1 або 2 ст. 150 і ст. 304.

5. Суб'єкт злочину загальний. Експлуатація дитини, вчинена службовою особою, за наявності підстав кваліфікується за статтями 364 або 365.

6. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Обов'язковою метою експлуатації дитини є отримання прибутку.

Ставлення винної особи до наслідків у вигляді істотної шкоди для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини (ч. 2 ст. 150) може характеризуватися тільки необережністю.

Примушування дитини до роботи з метою спричинення їй тілесних ушкоджень (наприклад, з метою перервати вагітність дитини жіночої статі) або як спосіб катування кваліфікується, відповідно, за статтями 121, 122, 125 або 127.

7. Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 150) є експлуатація: 1) кількох (двох чи більше) дітей одночасно або в різний час; 2) дитини, якщо вона потягла істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини; 3) поєднана з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві.

Під істотною шкодою для здоров'я дитини у ч. 2 ст. 150 слід розуміти шкоду, яка полягає у спричиненні потерпілій дитині з необережності тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Істотною шкодою для фізичного розвитку дитини є шкода, яка полягає, наприклад, у припиненні або істотному гальмуванні її фізичного розвитку відповідно до певних медичних критеріїв, а істотною шкодою для освітнього рівня дитини - в тривалому припиненні її навчання у загальноосвітній школі, професійно-технічному закладі тощо, зокрема таке, що порушило конституційне право дитини на обов'язкову повну середню освіту.

Причинний зв'язок між експлуатацією дитини та її суспільно-небезпечними наслідками є обов'язковою ознакою цього кваліфікованого виду злочину. При цьому наявність істотної шкоди для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини та вказаний причинний зв'язок встановлюються за допомогою судової експертизи (медичної, психіатричної, психологічної тощо).

Згідно із законодавством України забороняється залучення дітей до участі у важких роботах і роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Тому шкідливим виробництвом слід вважати не тільки виробництво зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на якому відповідно до законодавства України забороняється застосування праці неповнолітніх, а й будь-яке інше виробництво, яке може бути шкідливим для здоров'я дітей (зокрема, підземні роботи, важкі роботи, роботи з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок).

·Конституція України (статті 52, 53).

·Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 p. (cm. 32).

·Конвенції МОЛ: № 6 про нічну працю підлітків у промисловості від 29 жовтня 1919 p.; № 10 про мінімальний вік допуску дітей до роботи в сільському господарстві від 25 жовтня 1921 p.; № 15 про мінімальний вік допуску підлітків до роботи вантажниками вугілля або кочегарами на флоті; № 58 про мінімальний вік дітей для допуску до роботи в морі від 22 жовтня 1936 p.; № 59 про вік дітей для прийняття на роботу в промисловості від 3 червня 1937 p.; № 60 про вік дітей для прийняття на непромислові роботи від 3 червня 1937 p.; № 77 про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності для npaцi в промисловості від 19 вересня 1946p.; № 78 про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності для праці на непромислових роботах від 19 вересня 1946 p.; № 79 про обмеження нічної праці дітей і підлітків на непромислових роботах від 19 вересня 1946 р. Ратифіковані СРСР 11 серпня 1956 р.

·Конвенції МОП: №105 про скасування примусової праці від 25 червня 1957 p.; № 182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці від 17 червня 1999р. Ратифіковані Україною 5 жовтня 2000 р.

·Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 р.

·КЗП (cm. 188).

·ЦК (статті 282-283, 288, 289, 312).

·Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р.

·Рішення КС у справі про тлумачення терміну «законодавство» № 12-рп від 9 липня 1998

·Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх. Затверджений наказом МОЗ № 46 від 31 березня 1994 р.

·Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок. Затверджений наказом МОЗ № 256 від 29 грудня 1993 р.

·Перелік робіт з підвищеною небезпекою. Затвердженій наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці № 123 від ЗО листопада 1993 р.

Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства

Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуального насильства та сексуальної експлуатації (СЕТS № 201) була прийнята і відкрита для підписання у жовтні 2007 р на острові Лансароте, що в Іспанії. З цієї причини вона також відома, як «Лансаротська конвенція».

На сьогоднішній день Лансаротська конвенція є найамбітнішим та всеохоплюючим міжнародним правовим документом щодо захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення. Її автори за основу взяли відповідні стандарти Організації Об'єднаних Націй та Ради Європи, розширюючи їх, аби охопити всі можливі види сексуальних злочинів щодо дітей (в тому числі сексуальне розбещення дитини, дитяча проституція, порнографія, домагання та схиляння дітей до вчинення сексуальних злочинів шляхом впливу контенту та діяльності сексуального харакрету). Конвенція охоплює сексуальне розбещення дитини в сім'ї або "колі довіри", а також дії, вчинені з комерційною метою та з метою отримання прибутку. Вона встановлює, що держави в Європі та поза її межами, мають прийняти конкретне законодавство, спрямоване на криміналізацію такої поведінки, і вжити заходів з акцентом на захищенні передусім найкращих інтересів дітей, щоб запобігти сексуальному насильству, а також захистити дітей-жертв і притягти винних до відповідальності. Це також сприяє розвитку міжнародного співробітництва для досягнення спільних цілей.

Серед іншого, Лансаротська конвенція встановлює, що:

·        діти мають знати про ризики, пов'язані з сексуальною експлуатацією та сексуальним розбещенням, і мати можливість захистити себе;

·        осіб, які працюють у тісному контакті з дітьми, потрібно перевіряти та навчати;

·        програми або заходи втручання для злочинців (засуджених або потенційних ) слід регулярно контролювати;

·        потрібно заохочувати інформування про підозру в сексуальній експлуатації або сексуальному розбещенні;

·        потрібно створити служби телефонної допомоги або допомоги в мережі Інтернет;

·        потрібно створити програми підтримки жертв та їхніх сімей;

·        потрібно надавати терапевтичну допомогу й екстренну психологічну допомогу;

·        потрібно задіяти доброзичливі до дитини судові процеси для захисту жертви, її приватного життя, особистості та репутації (наприклад, кількість опитуваня дітей-жертв повинна бути облмежена, а опитування повинні здійснюватися у спеціальному місці та проводитися професіоналами, підготовленими для цих цілей).

Станом на вересень 2017 р. її підписали всі 47 держав-членів Ради Європи і ратифікували 42 з них, у тому числі й Україна.

Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо протидії дитячій проституції»

1. Обґрунтування необхідності внесення змін та доповнень

Запропоновані пропозиції щодо вдосконалення законодавства України з питань протидії дитячій проституції розроблені на виконання вимог Факультативного протоколу щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії до Конвенції ООН про права дитини (далі - Факультативний протокол), ратифікованого Верховною Радою України 3 квітня 2003 р., та Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення (далі - Конвенція), що підписана Україною 14 листопада 2007 р.

8 червня 2007 р. за результатами розгляду першої періодичної доповіді України про виконання Факультативного протоколу щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії до Конвенції ООН про права дитини Комітет ООН з прав дитини прийняв відповідні Заключні спостереження. Комітет визнав прогрес, досягнутий Україною у процесі виконання положень Протоколу, проте серед іншого вказав на такі проблемні питання, як слабкий розвиток інфраструктури для надання допомоги жертвам торгівлі дітьми та недосконалість нормативно-правової бази.

21 квітня 2011 р. Комітет ООН з прав дитини виніс чергові Заключні спостереження відносно України за результатами розгляду об'єднаної третьої і четвертої періодичної доповіді. Серед іншого, Комітет закликав Україну здійснити комплексний перегляд усього національного законодавства з тим, щоб забезпечити його повну відповідність положенням Конвенції та Факультативного протоколу до неї, особливо у питаннях дитячої проституції та усіх інших форм сексуальної експлуатації дітей (§9). Також Комітет повторно привертає увагу Уряду України до того факту, що у її законодавство досі не було включене положення щодо чіткої заборони дитячої проституції (§77).

Також недосконалість національного законодавства у сфері захисту дітей від такої форми комерційної сексуальної експлуатації дітей як дитяча проституція було виявлено під час ґрунтовного порівняльного аналізу вітчизняної нормативно-правової бази з положеннями вищезгаданого Факультативного протоколу до Конвенції ООН про права дитини, здійсненого експертною робочою групою при Центрі «Ла Страда-Україна» та за підтримки Дитячого Фонду ООН ЮНІСЕФ в Україні.

Ще у 2008 р. Центр «Ла Страда-Україна» спільно з Київським міжнародним інститутом соціології провели опитування громадської думки населення України щодо проблеми порушення прав дитини. В рамках цього дослідження 84% громадян назвали отримання сексуальних послуг від дитини злочином і 97% висловилися за необхідність криміналізувати дане діяння.

В той же час за даними Міністерства внутрішніх справ України у період 2009 р. - 6 місяців 2011 р. було зареєстровано 37 злочинів щодо втягнення дітей у заняття проституцією. В цей же період органами внутрішніх справ виявлено 465 неповнолітніх осіб у віці 16-18 років, що займаються проституцією.

Протягом жовтня 2010 - серпня 2011 рр. в Україні проходила глобальна кампанія «Стоп торгівлі дітьми та молоддю у сексуальних цілях!». У рамках цієї кампанії було зібрано 55 736 підписів під Петицією з однойменною назвою. Серед основних вимог Петиції - вдосконалення національного законодавства щодо запобігання сексуальній експлуатації дітей, у тому числі встановлення чіткої заборони на використання дітей у проституції та покладення відповідальності на клієнтів. Петиція та зібрані підписи були урочисто передані 5 жовтня 2011 р. Верховній Раді України в особі Шемчука В.В. - контактного парламентаря від України в ПАРЄ з питань подолання усіх форм сексуального насильства по відношенню до дітей

Важливо зазначити також, що вдосконалення законодавства в цьому напрямку є актуальним і в аспекті підготовки України до Європейського футбольного кубку в 2012 році.

2. Цілі й завдання запропонованих змін

Метою розробки змін є вдосконалення кримінального законодавства, законодавства про адміністративні правопорушення, спеціальних законів у сфері захисту прав дітей та надання соціальних послуг та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів у сфері протидії сексуальній експлуатації дітей.

3. Загальна характеристика та основні положення запропонованих змін та доповнень

Законопроектом пропонується комплексний підхід щодо вдосконалення законодавства у сфері протидії дитячій проституції. З одного боку пропонується ввести відповідальність осіб, які отримують сексуальні послуги від дітей, залучених до проституції, з іншого боку - встановити обов'язковість проведення соціальної реабілітації дітей, які втягнуті до сексуальної експлуатації.

Кримінальний кодекс України пропонується доповнити ст. 303-1 «Отримання оплатних сексуальних послуг від дитини», яка дозволить притягнути до кримінальної відповідальності осіб, які звертаються до дитячої проституції. Криміналізація клієнтів дитячої проституції має суттєво вплинути на зниження попиту такої форми експлуатації дитини як дитяча проституція, і в подальшому якщо не ліквідувати таке явище в цілому, то звести його до мінімуму. Також пропонується в якості обтяжуючої обставини даного злочину встановити отримання сексуальних послуг від малолітньої особи.

З іншого боку, Кодекс України про адміністративні правопорушення дозволяє притягувати до адміністративної відповідальності дітей у віці старше 16 років за заняття проституцією. Отже, діти, які залучені до сфери надання оплатних сексуальних послуг, законом розглядаються не як жертви сексуальної експлуатації, а як правопорушники, що в свою чергу є грубим порушенням прав дитини та відповідних міжнародних зобов'язань, узятих на себе Україною. Аналіз чинних міжнародно-правових актів з питань захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуальних зловживань, зокрема Факультативного протоколу до Конвенції ООН про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (ст. 2), Конвенції МОП №182 про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці, Конвенції Ради Європи щодо захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуальних зловживань, Стокгольмської декларації та Плану дій проти комерційної сексуальної експлуатації дітей, Декларації Ріо де Жанейро проти сексуальної експлуатації дітей та підлітків дає підстави стверджувати, що дитяча проституція є формою сексуальної експлуатації дитини.

Виходячи з формулювання поняття, «дитяча проституція» означає використання дитини у діяльності сексуального характеру за винагороду або іншу форму відшкодування. Отже, очевидно, що дитина розглядається не як активний суб'єкт надання сексуальних послуг, а як жертва, яку використовують у діяльності сексуального характеру.

Згідно з тими ж міжнародними документами, держави мають запроваджувати ефективні соціальні програми й створювати багатопрофільні структури для забезпечення необхідної підтримки жертвам. Діти, які залучені до дитячої проституції є дітьми-жертвами сексуальної експлуатації, яким має надаватися відповідна підтримка, допомога та захист, а не покарання.

Враховуючи особливості правової системи України та передбачаючи проблеми на правозастосовному рівні, що можуть виникнути через виведення осіб від 16 до 18 років із суб'єктів правопорушення, передбаченого ст. 181-1 КУпАП, зокрема відсутність підстав для вилучення з вулиці або місць, в яких надаються послуги, відмову проходити реабілітацію, законопроектом пропонується вирішити колізію наступним чином.

Пропонується введення додаткового заходу впливу, що застосовуються до неповнолітніх, у вигляді зобов'язання пройти соціальну реабілітацію (ст. 24-1 КУпАП) та доповнення Кодексу статті 181-1 КУпАП частиною, якою буде встановлено, що відносно неповнолітніх, які займаються проституцією мають занотовуватись не адміністративні санкції, а заходи адміністративно-правового впливу у вигляді зобов'язання пройти курс реабілітації.

Із введенням положення про проведення соціальної реабілітації та корекції поведінки дітей, втягнутих до проституції постає питання, щодо того які служби мають цим займатися і якими законами така робота передбачена. Питання реабілітації регулюється Законами України «Про соціальні послуги» та «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю». Відповідно до Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» такі послуги можуть бути надані через існуючу мережу притулків для дітей (за умови наявності окремого відділення для таких дітей), а також через мережу центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та центрів медико-соціальної реабілітації дітей (за умови, що діти, залучені до проституції або інших форм сексуальної експлуатації вживають алкоголь, наркотики). Відповідно організовувати та контролювати таку діяльність має спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служби у справах дітей мають право, до компетенції якого і передбачено ввести функції щодо організації, забезпечення та контролю за проходженням курсів соціально-психологічної реабілітації і корекції (відвідування занять з психологом протягом визначеного часу, проходження реабілітаційних програм або програм, спрямованих на профілактику агресивної поведінки, мотивацію позитивних змін особистості, поліпшення соціальних стосунків тощо) та направлення таких дітей на проходження курсу професійного навчання, здобуття освіти або до участі в освітніх програмах чи курсах.

Оскільки, відповідно до Законів України «Про соціальні послуги» та «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю», послуги з реабілітації надаються особам, які знаходяться у складних життєвих обставинах, законопроектом пропонується внести зміни до терміну «складні життєві обставини», зокрема додати до них сексуальну експлуатацію дітей. Таким чином, введення цього положення дозволить надавати соціальні послуги не тільки дітям, втягнутим у проституцію, незалежно від їх віку, але і втягнутим у порнографію, що є також формою сексуальної експлуатації дітей.

Окрім вищевказаних доповнень також законопроектом пропонується викласти статтю 10 Закону України «Про охорону дитинству» з метою встановлення чіткої заборони дитячої проституції та будь-яких інших форм сексуального насильства та сексуальних зловживань, жорстокого поводження тощо. Також пропонується ввести визначення поняття «дитяча проституція», «насильство щодо дітей», «експлуатація дитини» до національного законодавства шляхом внесення відповідних змін до ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства».

4. Стан нормативно - правової бази в даній сфері правового регулювання

У даній сфері правового регулювання діють Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони України «Про охорону дитинства», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про соціальні послуги», «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю», «Про Загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року» , Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (ратифікований Законом України від 03.04.2003 № 716-IV) та інші нормативно-правові акти.

Для реалізації положень запропонованого законопроекту не має потреби вносити зміни до інших законодавчих актів.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація запропонованих змін не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України. Законом не передбачається створення ані нових закладів для надання допомоги дітям, залученим до проституції, ані розширення кадрового складу соціальних служб. Розробка відповідних програм та навчання спеціалістів щодо проведення реабілітаційної роботи з дітьми, які втягнуті до проституції, може бути проведено в рамках існуючих державних програм, наприклад Загальнодержавної програми "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року, одним із завдань якої є створення системи реабілітації та реінтеграції дітей, які потерпіли від торгівлі ними, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття акта

Прийняття запропонованих змін та доповнень сприятиме підвищенню стану захисту та дотримання прав дитини в Україні, наблизить українське законодавство до міжнародних стандартів забезпечення захисту дитини від сексуальної експлуатації та надання допомоги дітям-жертвам дитячої проституції, а також сприятиме ліквідації такого ганебного явища як дитяча порнографія.

7. Громадські обговорення

Запропонований законопроект було розроблено із врахуванням зауважень та рекомендацій, що надходили від спеціалістів органів державної влади, міжнародних та громадських організацій під час обговорення проблематики протидії дитячій проституції. Зокрема, зміни до законодавства щодо протидії дитячій проституції обговорювались під час круглого столу «Стан реалізації законодавства у сфері боротьби з торгівлею дітьми, дитячою проституцією і порнографією та перспективи його вдосконалення» (23.11.2010 р.), експертних слухань «Перспективи вдосконалення законодавства України в сфері захисту дітей від торгівлі людьми, сексуального насильства та експлуатації» (02.03.2011 р.), круглого столу «Реалізація рекомендації Комітету ООН з прав дитини за результатами розгляду державних доповідей України. Питання протидії злочинам проти дітей» (08.07.2011 р.) та круглого столу «Вдосконалення національного законодавства щодо захисту дітей від сексуальної експлуатації та зловживань сексуального характеру» (18.10.2011 р.).

Народні депутати України      Шемчук В.В. (посв. № 364)

Бондаренко О.Ф. (посв. № )

Лук'янова К.Є. (посв. № )

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

                            Н А К А З

                        25.12.2006  N 844

                  Про вжиття додаткових заходів

                 щодо профілактики та запобігання

                  жорстокому поводженню з дітьми

     З метою забезпечення прав неповнолітніх  від  жорстокості  та

насильства у Міністерстві освіти і науки України було видано наказ

від 23.08.06 р.  N 631  (  v0631290-06  )  "Про  вжиття  вичерпних

заходів,  спрямованих  на  дотримання законодавства,  щодо захисту

прав неповнолітніх".

     Педагогічні шляхи   вирішення  цієї  проблеми  обговорювались

10.11.06  р.  на  Всеукраїнській  нараді  заступників  начальників

управлінь  освіти  і  науки  з  питань  виховної  роботи обласних,

Київської та  Севастопольської  міських  державних  адміністрацій,

заступника  Міністра  освіти  і  науки АР Крим,  а 24.11.06 р.  на

нараді-зустрічі представників Асоціації батьківської громадськості

та    Всеукраїнської    Ради    старшокласників   з   керівництвом

міністерства,  проведено колегії,  міжвідомчі наради  в  регіонах.

Однак стан справ суттєво не покращився.

     Спостерігається тенденція  щодо   скоєння   правопорушень   у

навчальних  закладах,  проявів  жорстокості  та  насильства  серед

підлітків,  які вони знімають на фото,  відео камери  та  мобільні

телефони. Ця тема стає провідною в засобах масової інформації.

     Враховуючи викладене Н А К А З У Ю

     1. Міністрові освіти  і  науки  Автономної  Республіки  Крим,

начальникам  управлінь  освіти  і  науки  обласних,  Київської  та

Севастопольської міських державних адміністрацій:

     1.1. Довести  до відома керівників органів управління освітою

і  наукою,  навчальних  закладів  інформаційну   довідку   відділу

позашкільної  освіти,  виховної  роботи  та  захисту  прав  дитини

Міністерства освіти і науки України (Додаток 1).

     1.2. Забезпечити     неухильне     виконання    педагогічними

працівниками Конвенції ООН про права дитини (  995_021  ),  Закону

України "Про охорону дитинства" ( 2402-14 ), законодавства України

в  галузі  освіти  в  частині  збереження  фізичного,   духовного,

психічного здоров'я та поваги до людської гідності дитини.

     1.3. Протягом    2006/2007    навчального    року   здійснити

позачергову атестацію директорів шкіл, заступників директорів шкіл

з  навчально-виховної  та  виховної  роботи  у тих закладах освіти

області,  в  яких  є  випадки  порушення  прав  дитини,   трудової

дисципліни,  а  також  складний  морально-психологічний  клімат  в

учнівському і педагогічному колективах.

     1.4. Спільно   з   управліннями   юстиції    провести    цикл

семінарів-нарад з питань застосування в навчальних закладах Закону

України "Про охорону дитинства" ( 2402-14  ),  Конвенції  ООН  про

права дитини ( 995_021 ),  законодавства України в галузі освіти в

частині збереження фізичного,  духовного,  психічного здоров'я  та

поваги  до  людської  гідності дитини та інших нормативно-правових

актів щодо запобігання насильства над дітьми.

     1.5. Постійно пропагувати в засобах масової інформації досвід

роботи  навчальних  закладів  щодо  формування  навичок  здорового

способу   життя   серед   дітей   та   молоді,   запровадження   в

навчально-виховний   процес   високої   педагогічної  культури  та

толерантного ставлення до дітей.

     2. Керівникам навчальних закладів:

     2.1. Проаналізувати стан виконання вимог Законів України "Про

освіту" ( 1060-12 ),  у частині забезпечення конституційного права

дітей на здобуття повної загальної середньої освіти,  попередження

правопорушень та шкідливих звичок серед учнівської молоді.

     2.2. Не   допускати   випадків   фізичного  і  психологічного

насильства,  образ,  недбалого і жорстокого поводження  з  дітьми,

експлуатації,  включаючи  сексуальні  домагання,  у  т.ч.  з  боку

батьків  або  осіб,  які  їх  замінюють;  втягнення   у   злочинну

діяльність,  залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і

психотропних   речовин   та    до    екстремістських    релігійних

психокультурних   угрупувань  та  течій;  використання  дітей  для

створення та розповсюдження порнографічних матеріалів,  примушення

до проституції,  жебрацтва, бродяжництва, втягнення у азартні ігри

тощо.

     2.3. Організувати правовий всеобуч з  учнями  та  забезпечити

системне  вивчення  та дотримання школярами Правил для учнів,  які

передбачені пп.  42,  43 Положення про загальноосвітній навчальний

заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14

червня 2000 року N 964 ( 964-2000-п ).

     2.4. Звернутись  до  органів  учнівського  та   батьківського

самоврядування  та  розробити  спільні плани дій щодо формування у

дітей  та  молоді  потреби  та  уміння   жити   в   громадянському

суспільстві,   духовності   та  фізичної  досконалості,  моральної

культури тощо.

     3. Звернути  увагу  начальників  управлінь  освіти  і   науки

Івано-Франківської  (Болюк  З.О.)  Миколаївської  (Олійник  А.М.),

Одеської (Демченко Д.М.),  обласних        та     Севастопольської

(Чербаджі М.І.)   міської  державних  адміністрацій  на  неналежне

виконання п 1.2 наказу від 23.08.06 р.  N 631 ( v0631290-06 ) "Про

вжиття вичерпних заходів, спрямованих на дотримання законодавства,

щодо захисту прав неповнолітніх".

     4. Українському   науково-методичному    центру    практичної

психології і соціальної роботи (Панок В.Г.) забезпечити проведення

соціально-психологічних досліджень  серед  учнів  загальноосвітніх

навчальних   закладів   з  метою  вивчення  проблеми  підліткового

насильства  та  розробити  рекомендації  для  попередження  фактів

психологічного   розладу,   агресивності   і   жорстокості   серед

неповнолітніх.

     5. Інституту    інноваційних    технологій   і  змісту освіти

(Кудіну А.В.),  відділу  позашкільної  освіти,  виховної роботи та

захисту прав дитини (Рудковська Р.А.) вивчити та видати  матеріали

кращого міжнародного досвіду роботи із питань організації виховної

роботи.

     6. Про проведену роботу інформувати міністерство до 1  липня.

2007 року.

     7. Опублікувати  даний  наказ  в  Інформаційному  збірнику та

розмістити на сайті Міністерства освіти і науки України.

     8. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

 Т.в.о Міністра                                    Б.М.Жебровський

                                      Додаток 1

                                      Інформаційна довідка

                                      до наказу МОН України

                                      25.12.2006  N 844

     Жорстоке поводження  з  дітьми  -  проблема держави та кожної

свідомої особистості.  Прояви проблеми - в тисячах дітей,  які  не

отримують освіти, не мають постійного місця проживання, жебракують

з однолітками або  з  дорослими,  примушуються  до  важкої  праці,

потерпають  від  побиття  та  насильства.  Вона  виявляється  і  в

поширенні   дитячої   проституції   та   розповсюдженні    дитячої

порнографії,   в   комерційній   сексуальній  експлуатації  дітей,

торгівлі дітьми,  виявляється і в тих фактах страшенної агресії та

жорстокості  по  відношенню до дітей,  які завдяки засобам масової

інформації стають відомими широкій громадськості.

     Проблема жорстокості  та насильства в нашому суспільстві стає

дедалі     актуальнішою.     Це     пов'язано     із      багатьма

соціально-економічними  та  психологічними  чинниками,  серед яких

слід відзначити:  збільшення кількості неповних сімей в результаті

розлучень та виїзду батьків за кордон,  відвертої неконтрольованої

пропаганди насильства та агресії на відео- та телеекранах,  масове

відкриття  комп'ютерних  та  ігрових  залів,  де  підлітки  можуть

"втекти",  "відірватися" від реальності та  відчути  себе  героями

-"вбивцями" тощо.

     Серед важливих   психологічних   чинників   варто   зазначити

особливості підліткового віку (це критичний період в житті людини,

коли відбуваються значні  зміни  на  фізичному  та  психологічному

рівнях,   формуються   життєві   цінності,   виникає   потреба   у

самоствердженні серед однолітків;  це час  суперечностей,  коли  з

одного боку, підлітки прагнуть бути автономними, самостійними, а з

іншого - потребують  розуміння  і  підтримки  з  боку  дорослого).

Виникає  нове  відчуття  дорослості  -  перехід  від  дитячих форм

поведінки до дорослого бажання проявити себе,  інколи за  будь-яку

ціну.  Часто  таке  визнання  дорослості  у  підлітка набуває форм

самоствердження  за   рахунок   кривдження   інших.   Такий   шлях

самоствердження,  досить часто, не усвідомлюється старшокласниками

і є "копіюванням" та відображенням дій дорослих.

     Педагогічні шляхи щодо вирішення цієї проблеми обговорювались

10.11.06  р.  на  Всеукраїнській  нараді  заступників  начальників

управлінь  освіти  і  науки  з  питань  виховної  роботи обласних,

Київської та  Севастопольської  міських  державних  адміністрацій,

заступника  Міністра  освіти  і науки АР Крим,  а також це питання

розглядалось під час проведення  наради  -  зусрічі  представників

Асоціації   батьківської   громадськості  та  Всеукраїнської  Ради

старшокласників з керівництвом  міністерства  24  листопада  цього

року.

     Шість випускників Чернівецької школи-комплексу N 27  відзняли

восьмихвилинний   відеофільм   "Лох   -   это  судьба".  На  відео

зафіксовано сцени побиття ними  своїх  однокласників  та  молодших

дітей, викручування рук, знущання, використання окремих "прийомів"

армійської дідівщини,  голову однієї жертви  засовували  в  унітаз

шкільного  туалету;  на  одному  хлопцеві  імітували статевий акт.

Сцени знущання  були  відзняті  в  навчальних  класах,  спортзалі,

буфеті, коридорах, біля центрального входу в школу. Фільм з'явився

на одному із сайтів мережі Інтернет.

     Диск з  фільмом  потрапив  до  старшого  помічника  прокурора

Чернівецької області з питань захисту прав дітей (анонімно ),  про

що  вона  23 серпня 2006 року повідомила управлінню освіти і науки

Чернівецької обласної державної адміністрації.  Було порушено  дві

кримінальні справи : одну - за частиною 2 статті 296 Кримінального

кодексу України ( 2341-14 ) -  хуліганство,  скоєне  групою  осіб;

іншу  -  за  статтею 300 Кримінального кодексу України - ввезення,

виготовлення  або  розповсюдження  творів,  що  пропагують   культ

насильства і жорстокості.

     Правоохоронними органами перевіряються педагогічні працівники

школи-комплексу  N  27 на предмет неналежного виконання ними своїх

службових обов'язків,  оскільки встановлено, що про цей випадок їм

стало відомо ще у червні 2006 року, однак він замовчувався.

     У кінці серпня - на початку вересня 2006 року сцени із фільму

та  коментарі  до  нього  були  оприлюднені  на  каналах місцевого

телебачення,   а   згодом   і   Всеукраїнських.   Це    сколихнуло

громадськість   краю   і   держави,   знайшло   глибокий  осуд  та

занепокоєність  суспільства  в  духовному  і  моральному   падінню

молодого покоління та їхніх наставників.

     Продемонстрований фільм  свідчить  про  факти  жорстокості  і

насильства,  які мають місце у школах м.  Чернівців. Психологічний

аналіз  дає  право  визнати,  що   фільм   актуалізував   проблеми

учнівських взаємостосунків.

     Факти жорстокості,  насильства   в   ньому   очевидні.   Якщо

припустити,   що   діти   грали  свої  ролі  (чомусь  такої  думки

притримуються окремі  вчителі),  то  "жертви"  все  одно  не  мали

вибору,  тобто  вони  не могли відмовити групі лідерів,  хоча й не

бажали грати свої ролі, а це - вже примус, насильство.

     Також фільм   відобразив   пріоритети,   які  сформувалися  у

підлітків цього навчального закладу.  Фільм впливає на свідомість,

формування   ціннісних   орієнтацій   у   середовищі  підлітків  і

популяризує та насаджує асоціальний стереотип поведінки.

     Школа-комплекс N   27   м.  Чернівців  має  такий  соціальний

паспорт:  із  1271  дитини  18  (1,4  %)  дітей-сиріт  та   дітей,

позбавлених батьківської опіки,  22 (1,7 %) дитини-напівсироти, 41

(3,2 %) - батьки яких виїхали за  кордон  (по  області  13  %;  15

тис.),  34  (2,6  %)  -  із  багатодітних  сімей,  11  (0,9  %)  -

діти-інваліди,  7 (0,5 %) - із неблагополучних сімей, 27 (2,1 %) -

схильних до правопорушень стоять на шкільному обліку.

     Шість "героїв"  фільму  закінчили  школу  на  достатньому   і

високому  рівнях  і навчаються у вищих начальних закладах IV рівня

акредитації  (5  -  на  економічних  і   комп'ютерних   технологій

спеціальностях,   1   -   на   педагогічній);четверо   з   них  із

благополучних сімей,  їхні батьки мають вищу освіту  і  займаються

підприємницькою діяльністю;двоє - із неповних сімей, де вихованням

займаються мами;  один - із малозабезпеченої сім'ї  (одна  мати  з

вищою  освітою,  інша - має загальну середню освіту);один учень із

цих сімей - член Чернівецької обласної збірної команди з  футболу;

один  переможець  III-го  етапу олімпіади з інформатики - з повної

сім'ї.  Всім  цим  учням  була   дана   позитивна   характеристика

педагогічними  працівниками  закладу.  Педагоги  школи публічно не

осудили вчинок випускників школи і  не  визнали  своїх  помилок  у

вихованні учнів, навпаки провину за те що трапилось перекладали на

державу,  батьків тощо,  тільки не на себе.  А такі  висловлювання

вчителів, як "хлопці хотіли прикольнутися", "головою в унітаз - це

сміх" - не піддаються ніякій критиці.

     Не знайшов  свого  місця  в  той час і громадський осуд цього

факту на рівні загальношкільного і класних батьківських комітетів,

ради  навчального  закладу,  педагогічної ради школи,  учнівського

самоврядування.

     У закладі був відсутній елементарний щоденний контроль змісту

зайнятості учасників навчально-виховного процесу, зокрема впродовж

уроків,  перерв  між уроками і в позаурочний час,  вхід і вихід із

школи  під  час  відеозаписів  не  контролювався,   на   шкільному

подвір'ї,  як і в приміщенні школи не було чергових педагогів,  що

передбачено  у   посадових   обов'язках,   інструкціях,   правилах

внутрішкільного   розпорядку.   Були   і  залишилися  проблеми  із

відвідуванням учнями занять.  Відсоток учнів,  які  не  відвідують

школу становить 15 %  щоденно (190 дітей), в тому числі 17 учнів -

систематично і довготривалий час  (по  10-15  днів).  У  психолога

школи стосовно випадків жорстокості і насильства відсутня будь-яка

професійна інформація.

     Адміністрація навчального    закладу,    педагоги   виявилися

нездатними працювати з групою підлітків кризового віку;за масовими

заходами  не  проводилася конкретна індивідуальна робота з учнями;

недостатньо велася правоосвітницька робота:  не було  організовано

поглиблене  вивчення  правознавства,  не  використовувалися години

варіативної складової робочого навчального плану  для  організації

роботи факультативів,  введення курсів,  спецкурсів з правознавчих

дисциплін; у 2005/2006 н.р. не вивчалися курси "Християнська етика

і  мораль",  "Етика релігії",  які у 2006/2007 н.р.  введені у 5-х

класах;недостатньо працював колектив,  як педагогів та і учнів,  в

практичній  реалізації  програм  "Рівний-рівному",  "Діалог",  "За

здоровий спосіб життя";  згідно з  вимогами  управління  освіти  і

науки  облдержадміністрації у м.  Чернівцях не проводилися щорічні

дослідження соціального самопочуття дітей у сімейному та шкільному

оточенні  та  опитування  "Діти  школи  про  свої  права".  Робота

"телефонів довіри"  була  організована  формально;  не  вивчаються

протягом  навчального  року  Правила  для  учнів  практично в усіх

загальноосвітніх навчальних закладах м. Чернівців

     До складу школи-комплексу входять ДНЗ, ДЮСШ і будинок дитячої

творчості однак існує  проблема  зайнятості  та  розвитку  творчих

задатків учнів - позашкільною освітою охоплено лише 30 % школярів.

     З метою  вивчення  ставлення  старшокласників   до   проблеми

насильства   в  нашому  суспільстві  та  в  шкільному  середовищі,

зокрема,  виявлення моделей поведінки  учнів  у  різних  ситуаціях

проявів насильства,  дослідження причин і факторів,  що породжують

насильство та жорстоке поводження  серед  старшокласників  Центром

практичної  психології  і соціальної роботи Чернівецького міського

управління  світи  і  науки  05  вересня  2006  року   проводилось

соціально-психологічне     дослідження     133     старшокласників

школи-комплексу   N    27    за    анкетою    "Життєві    цінності

старшокласників".

     Аналіз результатів   опитування   виявив,   що,   на    думку

старшокласників, насильство є надзвичайно актуальною проблемою для

сучасного  українського  суспільства.  Про  це   зазначили   73,7%

опитаних; не думали про це - 24, 8%; заперечили - 1,5 %.

     Найбільш поширеними типами насильства  в  нашому  суспільстві

респонденти вважають:

     - насильство старших дітей над молодшими - 45,1%;

     - насильство дорослих над дітьми - 44,4%;

     - насильство між представниками різної статі - 37,6%.

     Менш поширеними:  насильство  в дорослому середовищі (23,3%),

насильство між однолітками  (11,3%).  9,0%  опитаних  утруднюються

відповісти на дане запитання.

     Особливу небезпеку для розвитку особистості,  на думку учнів,

становлять  такі  види  насильства як сексуальні кривдження (61,7%

від числа  респондентів);  психологічне  (емоційне)  насильство  у

сім'ї   -   (57,1%);   фізичне   насильство  -  (48,1%).  Не  менш

небезпечними для дитини залишаються  моральне  насильство  з  боку

вчителів  (14,3  %);  фізичний  недогляд  (занедбаність  дітей)  -

(14,3%);  невиправдані  покарання  дітей  зі  сторони  батьків   -

(12,3%);   фізичні   покарання  зі  сторони  вчителів  -  (12,0%).

Відповіді  респондентів  віддзеркалюють  актуальні  проблеми,   що

існують  у  нашому  суспільстві,  у так званому "дорослому світі".

Саме дорослий світ - основа  формування  психіки  підлітків,  адже

молоді  люди  наслідують моделі та користуються зразками поведінки

дорослих (батьків, вчителів, інших значимих дорослих).

     Основні причини   насильства   серед   молоді   можна  умовно

розділити на три групи  факторів,  які  пов'язані:  із  зовнішніми

впливами (виховні проблеми,  криза в суспільстві,  вплив ЗМІ);  із

вживанням алкоголю і наркотиків,  а  також  із  неефективною  дією

окремих соціальних інституцій.

     Найбільш вагомим   у   виникненні   насильства,   на    думку

респондентів,  є вплив ЗМІ (40,6%) та вживання наркогенних речовин

(40,6%),  далі за  рейтинговою  шкалою  -  наслідування  поведінки

дорослих  (30,8%)  та  низький  рівень  виховної  культури батьків

(30,1%).

     Варто відзначити,  що  на  недостатній  виховний  вплив школи

вказало 5,3% учнів.

     На запитання:   "Чи   існує   проблема   насильства,  проявів

жорстокості у Вашій школі?" "ні" відповіло 51,9% опитаних, "так" -

19,6%; "утруднююсь відповісти" - 28,6%.

     Таким чином, самі підлітки відзначили вплив ЗМІ, як одного із

найпотужніших  стимулів  до  прояву насилля.  Це підтверджується і

наступними показниками.  На питання:  "Що  ви  думаєте  з  приводу

демонстрації   на  теле-  і  кіноекрані  бойовиків  та  фільмів  з

елементами насилля?" отримані такі відповіді:

     - Я іноді переглядаю такі фільми - 53,4%;

     - Вважаю,  що вони негативно впливають на  психіку  людини  -

38,4%;

     - Я байдужий(а) до них - 34,6 %;

     - Це "школа життя", що загартовує особистість - 23,3%;

     - Такі фільми відволікають від буденної "сірої"  дійсності  -

21,1%;

     - Вважаю, що потрібен контроль спеціалістів, які б забороняли

-демонстрацію таких фільмів на телеекранах - 19,6%;

     - Мені подобається дивитись такі фільми - 13,5%.

     Варто зазначити,  що  підліток,  який  спостерігає  фільми  з

елементами насильства навчається вербальним і фізичним  агресивним

діям,  які  раніше  не  були  йому  притаманні.  У  таких глядачів

зменшується контроль над  проявами  власної  агресії:  "Якщо  інші

безкарно проявляють агресію та жорстокість, чому не можна і мені?"

Окрім того,  спостереження за сценами насильства сприяє поступовій

втраті  емоційної  чутливості  до  агресії та чужого болю,  робить

людину байдужою. З часом агресія, насильство та жорстокість можуть

стати звичайним, буденним явищем.

     Це яскраво підтверджують і відповіді на  наступне  запитання:

"Які почуття викликають у вас такі фільми?":

     - байдужість, ніяких почуттів - 25,6 %;

     - співчуття та жалість - 13,5%;

     - страх, жах - 12,8%;

     - цікавість - 11,3%;

     - неприємні відчуття,  знервованість,  погіршення  настрою  -

10,5%

     - злість, обурення, гнів - 7,5%;

     - захват, захоплення, адреналін, драйв, збудження - 6,8%;

     - відраза, огида, гидота - 6,0%;

     - це реальність, це є в нашому житті - 5,3%.

     12,3% респондентів не відповіли на дане запитання.

     Щодо свого    реального   життя,   то   свідками   насильства

(жорстокого поводження з  друзями,  однолітками,  школярами)  були

42,1%  респондентів;  не  стикались з подібним явищем - 49,6%;  не

хочуть про це говорити - 8,3%.

     Хоч раз в житті зазнавали:

     - морального приниження - 48,1% учнів;

     - фізичного кривдження - 27,1%;

     - нападу з боку групи - 14,3%;

     - пограбування - 12,0%;

     - сексуальної загрози - 8,3%.

     Щодо прохання  уявити  собі  ситуацію,  в якій опитані можуть

стати  жертвами  фізичного  насильства  були   отримані   наступні

відповіді:  звернуться  до батьків і все їм розкажуть - 43,6%;  не

будуть звертатися до  дорослих,  діятимуть  на  власний  розсуд  -

38,4%;  будуть кликати на допомогу - 30,1%, до друзів звернуться -

5,3%  і лише 3,0%  звернуться по допомогу до вчителів.  Виходячи з

низького  показника  звернень  до  педагогів у розв'язанні гострих

конфліктних ситуацій,  важливо посилити  роботу  із  вчителями  по

формуванню   психологічної   компетентності  та  розвитку  навичок

ефективної взаємодії з підлітками.

     На питання:  "Якою  буде  Ваша  реакція,  якщо  на Ваших очах

кривдитимуть іншу  людину?"  втрутяться  самі  -  42,1%  опитаних;

викликатимуть  міліцію - 37,6%;  звернуть увагу перехожих - 34,6%;

розгубляться - 16,5%,  злякаються - 13,5%;  пройдуть і не звернуть

увагу  - 6%.  Отриманий розподіл відповідей дає можливість виявити

дві можливі домінуючі стратегії поведінки підлітків.  Перша з  них

визначає  активні  дії старшокласників і передбачає їх включення у

події,  що відбуваються,  інша -  пасивну  поведінку  учнів.  Крім

цього,  байдужість може бути свідченням бажання скоріше керуватися

інстинктами самозбереження та егоїстичними інтересами.

     Про віру   в   те,   що   вчителі   намагатимуться  припинити

насильство,  якщо стануть його свідками,  зазначили  75,2%  учнів.

Однак,   14,3%   опитаних   вважають,  що  вчителі  часто  самі  є

ініціаторами насильства і кривдження учнів. На байдужість вчителів

("вдаватимуть,  що  не  бачать  нічого") вказали - 12,8%.  2 особи

(1,5%) не відповіли на запитання.

     Фактори, які  впливають  на  формування  ціннісних орієнтацій

молоді відображені в  таблиці  "Рейтингові  оцінки  факторів,  які

впливають  на формування ціннісних орієнтацій молоді (з точки зору

респондентів)"

------------------------------------------------------------------

| N п/п |          Фактори           |   Рейтингова оцінка (%)   |

|-------+----------------------------+---------------------------|

|  1.   |           сім'я            |           54,1            |

|-------+----------------------------+---------------------------|

|  2.   |          "вулиця"          |           54,1            |

|-------+----------------------------+---------------------------|

|  3.   |           школа            |           40,0            |

|-------+----------------------------+---------------------------|

|  4.   |          держава           |           10,5            |

|-------+----------------------------+---------------------------|

|  5.   |          релігія           |            6,8            |

------------------------------------------------------------------

     Отже, вплив  навчального  закладу,  на  думку  опитаних,  має

важливе,  проте  не  основне  значення.  В  цьому  аспекті важливо

зосередити увагу на взаємодії та співпраці навчального  закладу  з

батьками.

     Важливо відмітити,  що 58,7%  респондентів  хотіли  б  більше

дізнатись   про   себе,   отримати   досвід  самоаналізу,  навички

ефективного  спілкування  та  взаємодії  в  тренінговій  групі   з

психологом.  Не  бажають  чи  ще  не  готові  до  цього  -  28,6%,

утруднюються відповісти - 12,8%  опитаних.  Такі дані свідчать про

те,  що саме в підлітковому віці існує нагальна потреба в пізнанні

себе,  своїх  здібностей  та  можливостей,  оволодінні   навичками

конструктивної взаємодії з однолітками та дорослими тощо.

     Практично такі ж результати відповідей  було  отримано  і  за

результатами   психолого-педагогічного   дослідження   проведеного

Чернівецьким обласним центром практичної психології  і  соціальної

роботи  в  ході  якого  було  опитано 1407 учнів 10-11 класів шкіл

міста (ліцеї N 1,  2,  гімназії N 1, 2, 3, ЗОШ N 1, 2, 3, 4, 5, 6,

8, 11, 15, 18, 19, 20, 22, 24, 27, 28, 29, 30, 31, 33, 38).

     Таким чином,    за    результатом    соціально-психологічного

дослідження  серед  учнів 10-11  класів школи-комплексу N 27 можна

зробити наступні висновки:

     - проблема насильства,  на думку старшокласників,  є сьогодні

надзвичайно актуальною.  Тому вона потребує глибокого вивчення  та

комплексного  підходу  до  програми  профілактики  даного  явища в

дитячому та молодіжному середовищ;.

     - серед  основних  видів насильства,  які становлять особливу

небезпеку для  розвитку  особистості,  на  думку  респондентів,  є

сексуальне кривдження,  психологічне (емоційне) насильство в сім'ї

та фізичне насильство;

     - основні  причини виникнення насильства серед молоді - вплив

засобів масової інформації,  що пропагують  культ  сили;  вживання

наркогенних  речовин;  наслідування  негативних  моделей поведінки

дорослих та низький рівень педагогічної культури батьків;

     - на думку респондентів, чинник "вулиці" має сьогодні значний

вплив на формування світогляду молодої людини. Домінування фактору

"вулиці"  містить  небезпеку,  пов'язану  із залученням механізмів

соціально-психологічного наслідування  дій  дорослих,  які  досить

часто  є  антисоціальними і небезпечними для здоров'я дитини.  Тим

більше,  як  засвідчило  опитування,  найбільш   поширеним   видом

насильства  є  кривдження  старшими  дітьми  - молодшими,  а також

насильство дорослих над дітьми;

     - окрім  того,  важливо зазначити,  що з агресією не потрібно

"боротись", адже боротьба породжує протидію. Дане явище відповідає

людській  природі,  що  в  процесі  успішної  соціалізації набуває

соціально  прийнятної  форми.  Тому,  найкращою  стратегією   буде

профілактична    (попереджувальна)    та   роз'яснювальна   робота

психологів, педагогів, соціальних працівників тощо.

     Результати дослідження   доведені   до  відома  адміністрації

закладів через наказ по  управлінню  освіти  Чернівецької  міської

ради  і  використані для просвітницької роботи з метою гуманізації

стосунків  між  усіма   учасниками   навчально-виховного   процесу

(батьками, учнями, педагогами).

     Управління освіти і науки  Чернівецької  облдержадміністрації

здійснило  комплекс  заходів  щодо  питань  захисту  прав дитини і

посилено веде контроль з цих  проблем  :  протягом  вересня-жовтня

2006  року відбулися нарада за участю голови облдержадміністрації,

колегії   облдержадміністрації,   Чернівецької    міської    ради,

управління   освіти  і  науки  та  відповідні  заходи  на  місцях;

надіслано лист  від  28.08.06  N  31/219  "Про  стан  виконання  у

загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах

області статутних вимог і правил для учнів (студентів)" та  видано

наказ  від  06.09.06  N 357 "Про вивчення роботи управління освіти

Чернівецької  міської  ради,  відділів  освіти   Новодністровської

міської ради,  райдержадміністрацій з питань захисту прав дитини",

11 жовтня 2006 року відбулася колегія управління  освіти  і  науки

облдержадміністрації, на якій заслухано результати цієї перевірки.

     За фактами прояву насильства та жорстокості учнів 11-А  класу

школи-комплексу  N 27 управлінням освіти Чернівецької міської ради

видано   наказ   від   23.08.06   N   01-06/408   "Про    службове

розслідування",   проведено   ряд   нарад,   зустрічей,   бесід  з

працівниками    управління,    педагогами,    батьками,    учнями,

соціально-психологічне дослідження серед старшокласників.  З метою

посилення ефективності психологічного супроводу виховного  процесу

в  13  закладах  освіти  міста  з  01.09.06  введено  10,5  ставки

соціальних педагогів, у тому числі і в школі-комплексі N 27.

     8 вересня   2006   року  в  Чернівецькій  обласній  державній

адміністрації відбулися нарада керівників правоохоронних  органів,

органів  управління  освіти,  школи-комплексу  N  27 та батьків за

участю  голови   облдержадміністрації   Куліша   В.І.,   засідання

Громадської  ради  при  голові  облдержадміністрації з обговорення

фактів,  які мали місце  у  вищезгаданому  закладі.  Цього  ж  дня

проведено прес-конференцію начальників управлінь освіти і науки та

внутрішніх справ МВС України у Чернівецькій області .

     У школі-комплексі  N 27 здійснені кадрові зміни:  звільнено з

посад  трьох   заступників   директора,   практичного   психолога,

оголошено  догани  педагогам  організаторам,  класному  керівнику,

заступнику начальника і головному  спеціалісту  управління  освіти

Чернівецької  міської  ради - 5 вчителів поставлено на позачергову

атестацію.

     Події, які  відбулися  у  школі-комплексі  N 27 м.  Чернівців

показали, що є великі прогалини щодо комплектації шкіл керівними і

педагогічними  кадрами,  підвищення  кваліфікації і фахового рівня

працівників освіти. Атестація педагогічних працівників ще не стала

вагомим  чинником  у  професійному  рості вчителів,  оцінці їхньої

роботи.

     За статистикою  в  Україні  відбувається "омолодження" складу

правопорушників,   зростає   кількість   групових   правопорушень,

створюються  в  окремих місцях постійні підлітково-молодіжні групи

асоціального  напрямку.  Відзначається  зростання  агресивності  у

поведінці учнів,  збільшення кількості дівчат-підлітків з проявами

антисуспільної поведінки.

     Так 2   жовтня   2006   року   о   20-30  год.  на  території

територіального центру  Автозаводського  району  м.  Кременчука  4

неповнолітні учениці із ЗОШ N 18, льотного коледжу, Кременчуцького

педагогічного  училища  ім.  А.С.Макаренка,  Полтавської  обласної

школи-інтернату  N  21  скоїли  по  відношенню  до  неповнолітньої

учениці ЗОШ N 18 протиправні дії.

     Факт скоєння    протиправних    дій    був   розглянутий   на

позачерговому   засіданні   шкільного   штабу    з    профілактики

правопорушень (протокол N 2 від 03.10.2006 р.).  За фактом скоєння

злочину  було  розроблено  додаткові  заходи   щодо   профілактики

жорстокості та насильства серед неповнолітніх.

     Управлінням освіти    Кременчуцької     міської     державної

адміністрації  по  даному  факту  проведено  нараду  з директорами

навчальних закладів з питань профілактики правопорушень; засідання

Координаційної   ради   з   питань   профілактики   правопорушень,

злочинності, бездоглядності серед учнівської молоді і попередження

насильства  в  сім'ї  при  управлінні освіти;  оперативну нараду з

заступниками  директорів  з   виховної   роботи   та   психологами

навчальних    закладів;даний    факт   обговорено   на   засіданні

Координаційної ради міського дитячого  об'єднання  "Армія  Добра";

виданий  наказ  N  158 від 12.10.2006 року "Про стан і заходи щодо

поліпшення роботи з попередження правопорушень,  злочинності серед

учнів    навчальних   закладів";   виданий   наказ   N 189-о/д від

01.11.2006 р.  "Про  проведення  службового  розслідування  факту,

наведеного у статті газети "Факти" від 31.10.2006 р., згідно якого

створена  комісія  по   перевірці   та   узагальнення   матеріалів

службового    розслідування;    виданий      наказ   N 191-о/д від

06.11.2006 р.  "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності

директора  ЗОШ N 18 та заступника директора з виховної роботи цієї

школи"; розроблено проект психологічного супроводу  освіти  міста,

який буде розглянуто на сесії міської ради 28.11.2006 р.

     Дитинство -  це період відсутності дорослої відповідальності,

узаконена  залежність  від  турботи   та   економічної   підтримки

суспільства.  Дитина є недієздатною в повному обсязі,  але має всі

людські права і,  особливо,  на захист від жорстокого  поводження,

від насильства різних видів і форм.

     У кримінологічному аспекті важливим є дослідження причин того

чи  іншого  злочинного діяння.  Як правило,  жорстоке поводження з

дитиною - це комплекс дій дорослих чи дитячого колективу,  воно не

зводиться   до  одного  якогось  прояву  чи  ознаки.  При  аналізі

походження соціальних явищ,  у тому  числі  й  злочинності,  вчені

стикаються  з  різноманіттям чинників (і одночасно з різноманіттям

наслідків).

     В основі  жорстокого  поводження  з дітьми лежить нерозуміння

цінності дитини,  відсутність системи демократичних цінностей, які

визначають   модель   сімейного  життя  і  родинного  виховання  в

конкретній сім'ї.

     Жорстоке поводження  з  дітьми  в школі,  виховній установі з

боку вчителів,  вихователів щодо дітей виявляється у наступному  :

приниженнях,  постановці  в  кут;  битті;  роздяганні дитини перед

іншими як способу покарання;  нагадуванні при  класному  колективі

про  недоліки дитини,  особливості сім'ї,  сімейні події,  про які

вчителю стало  відомо;  непосильній  праці;  ігноруванні  фізичних

потреб  дитини (заборона піти до туалету);  існуванні "любимчиків"

та   "паріїв";   підвищеному   тоні,    крику,    необґрунтованих,

неадекватних   оцінках;  суворій  дисципліні,  яка  тримається  на

страху,  а не на інтересі до навчання;  авторитаризмі, вимогах без

пояснень;   недоцільних  вимогах  до  зовнішнього  вигляду  дитини

(зачіски,  форми)  і  застосуванні  дій  щодо  його  покращення  -

підстригання власноруч, зняття прикрас, відбір мобільних телефонів

тощо; розбещенні.

     Мають місце  непоодинокі  випадки  приниження  гідності дітей

вчителями. Нерідко конфіденційна інформація щодо проблем дитини та

її  сім'ї  розголошується  і стає предметом обговорення у класному

колективі,  серед батьків, що травмує психіку , погіршує моральний

стан дитини.

     Засобом психологічного тиску в руках окремих педагогів  стало

обесцінювання навчальних досягнень учнів. Нерідко 11-12 балів може

отримати лише той учень,  який  ходить  до  вчителя  на  додаткові

(платні) заняття.  Вищезазначене, а також професійна солідарність,

хибне тлумачення;  захисті честі мундиру" формують у підростаючого

покоління уявлення про сутність подвійних стандартів.

     Жорстоке поводження дітей щодо дітей  виявляється  в  такому:

образливих прізвиськах; насміханні над виглядом, видом діяльності,

поведінкою дітей,  які вирізняються серед однолітків; примушуванні

до негативних дій (доведи,  що не боїшся вчителя що ти не гірше за

інших,  - палиш,  вживаєш наркотики,  дорослий,  займаєшся  сексом

тощо), бойкоті, ігноруванні; битті ("темна"); відбиранні у слабших

дорогих речей,  грошей,  їжі;  погрозах,  приниженнях;  примусу до

"служіння" сильному - нести портфель,  бути на підхваті, чергувати

тощо; згвалтуванні, травлі.

     Дослідники зазначають,  що  діти,  які  пережили  різні  види

насильства,  мають проблеми з навчанням, невпевнені, мають почуття

тривоги,   гніву,  депресії,  почуття  неповноцінності,  порушення

контакту з дорослими;  часто мають  психопатії  та  невростенічний

розвиток особистості,  стійкі поведінкові порушення,  (провокуючу,

уникаючу,  псевдозрілу,  незрілу,   непередбачувальну,   адиктивну

поведінку), соматичні порушення, розлади сну, апетиту.

     Як наслідок,  в особистості  формуються  переважно  негативні

якості:  агресія,  жорстокість,  ненависть до світу,  безцільність

буття, жадоба неусвідомленої помсти або ж, у протилежному випадку,

дитина починає шукати психологічний захист, опіку, безпеку в інших

людей.  Перенесене  в  дитинстві  насилля   залишає   відбиток   у

свідомості людини на все життя.

     За кожною з перелічених  вище  причин  стоять  людські  долі,

проблеми та негаразди.

     Саме на них  необхідно  звертати  ретельну  увагу  соціальним

педагогам,  вміти  розробляти  запобіжні  заходи,  будувати роботу

таким чином, щоб крок за кроком зменшувати вплив названих явищ.

     Проблема ускладнюється   тим,   що  діти  часто  соромляться,

бояться  розповісти  про  знущання   над   ними,   звернутися   до

відповідних  органів  чи  вважають це нормою,  бо не знають іншого

ставлення до себе.  Діти переважно поверхово  знають  свої  права,

тому  інколи  не усвідомлюють,  що зазнають жорстокого поводження.

Часто про зазначені права не знають батьки.

     Законодавча база,    механізм    охорони   дитинства   шляхом

функціонування  інститутів,   залучених   до   цього,   у   нашому

суспільстві в основному є налагодженими.  Слабкою ланкою в процесі

залишається    насамперед    недостатня    правова     обізнаність

неповнолітніх, їхніх батьків.

     Профілактична робота з неповнолітніми обумовлена необхідністю

формування  в  них  навичок  поведінки,  які відповідають правовим

нормам  суспільства.  Неповнолітні   повинні   володіти   правовою

обізнаністю у сукупності з внутрішньою культурою,  мати відповідні

погляди,  переконання,  які визначали б їхню  поведінку,  а  також

вміти відстоювати свою позицію у критичних ситуаціях,  у ставленні

до  людей.  Це  вимагає  підходу  до  дослідження  правосвідомості

неповнолітніх комплексно.

     Антиподом насильства і жорстокого ставлення,  будь-яких  форм

та  стереотипів  (ґендерних,  національних  тощо) є толерантність.

Толерантність необхідна  для  спілкування,  співжиття  і  спільної

діяльності,  є основою формування культури миру в сім'ї,  громаді,

суспільстві.

     Профілактика жорстокого  поводження  щодо дітей здійснюється,

згідно із  Концепцією  загальної  середньої  освіти,  яка  повинна

враховувати такі пріоритети :

     формування життєвої,        соціальної,        комунікативної

компетентності учнів;

     гуманізацію та гуманітаризацію, зміст навчання;

     приведення обсягу    і    складності    змісту   навчання   у

відповідність  з  віковими  можливостями  дітей,  перспективи   їх

розвитку.

     При цьому модель  навчально-виховного  процесу  змінюється  з

авторитарно-дисциплінарної        на        особистісно-орієтовну.

Особистісно-орієнтоване  навчання  передбачає   нову   педагогічну

етику,  визначальною  рисою якої є взаєморозуміння,  взаємоповага,

творче  співробітництво.  Ця  етика  утверджує   не   рольове,   а

особистісне спілкування (підтримка,  співпереживання,  утвердження

людської гідності,  довіра);  зумовлює використання  особистісного

діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукання до

обміну думками, враженнями, моделювання життєвих ситуацій; включає

сконструйовані  ситуації вибору,  авансування успіху,  самоаналіз,

самооцінку, самопізнання.

     На  виконання  наказу  міністерства  від  23.08.06 р.  N  631

( v0631290-06  )  "Про  вжиття  вичерпних заходів,  спрямованих на

дотримання  законодавства,  щодо   захисту   прав   неповнолітніх"

Міністерство  освіти  і  науки АР Крим,  управління освіти і науки

Вінницької,    Волинської,    Дніпропетровської,     Житомирської,

Закарпатської,     Київської,     Кіровоградської,    Полтавської,

Рівненської,     Тернопільської,     Харківської,     Херсонської,

Хмельницької,  Черкаської,  Чернігівської,  Чернівецької  обласних

державних адміністрацій  провели  колегії  та  міжвідомчі  наради,

розробили конкретні заходи.

     Зокрема:

     в Запорізькій  області  розроблено  проект  Обласної Програми

попередження насильства в сім'ї на 2007-2010 роки для  обговорення

якого  7  листопада  2006  року в обласній державній адміністрації

проведено громадські слухання за участю управління МВС  України  в

Запорізькій області, управління освіти і науки, управління охорони

здоров'я,  служби у  справах  неповнолітніх  управління  з  питань

внутрішньої політики та інформації,  головного управління праці та

соціального захисту  населення  Запорізької  облдержадміністрації,

обласного центру соціально-психологічної допомоги,  представництва

громадських організацій;  закладами  освіти  та  органами  юстиції

області   організовано   та   проведено   ознайомлення   учнів   з

нормативно-правовими  документами  з  питань   соціально-правового

захисту дітей тощо;

     на виконання  протоколу  доручень   напрацьованих   під   час

громадських  слухань  у  Київській міській державній адміністрації

від  04.10.06   з   питань   насильства   в   сім'ї   та   дитячої

безпритульності  у навчальних закладах міста розташовані "Скриньки

довіри",  практичні психологи забезпечують обробку та узагальнення

отриманої інформації;  заплановано проведення методичних об'єднань

заступників директорів з виховної роботи,  на  яких  розглядаються

питання  діяльності педагогічного колективу щодо правової культури

учня,  суспільної  поведінки  у  навчальному  закладі,   нові   та

найпоширеніші   стратегії  профілактичної  роботи  з  учнями  щодо

попередження шкідливих звичок; турбота школи про виховання дітей у

сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків,  залучення їх

до виховної роботи  з  учнями;  Центром  практичної  психології  і

соціології  Київського  міського  педагогічного  університету  ім.

Б.Д.Грінченка   проведено   методичні   наради   з    працівниками

психологічної   служби  "Попередження  насильницьких  тенденцій  у

дитячому  середовищі",  "Соціально-правовий   захист   дітей   від

жорстокого  поводження",  "Прояви насильства щодо дітей у сучасній

педагогічній практиці" тощо;

     управлінням освіти  і  науки  Рівненської  обласної державної

адміністрації видано наказ  "Про  взаємодію  суб'єктів  соціальної

роботи  із сім'ями,  які опинились у складних життєвих обставинах,

вжиття вичерпних заходів, спрямованих на дотримання законодавства,

щодо  захисту  прав  неповнолітніх";  в  навчально-тематичні плани

курсів підвищення кваліфікації РОІППО для  заступників  директорів

навчальних закладів з виховної роботи,  педагогів - організаторів,

практичних психологів;

     в навчальних    закладах    Сумської   області   створені   і

поновлюються банки даних щодо неблагополучних сімей та дітей які в

них виховуються та видано відповідний наказ від 25.09.06 р;

     з метою запобігання аморальних проявів серед учнів та окремих

педагогічних  працівників навчальних закладів головним управлінням

освіти і науки Дніпропетровської обласної державної  адміністрації

разом   з   керівниками   міських  та  районних  відділів  освіти,

Дніпропетровським обласним інститутом післядипломної  педагогічної

освіти  розроблені  конкретні  заходи  за  напрямками  :  робота з

педагогічним колективом; робота з дітьми; робота з батьками; тощо;

     відповідно до  наказу управління освіти і науки Чернігівської

обласної державної адміністрації від 12.09.06 N 270  у  навчальних

закладах ретельно вивчено стан справ та вжито заходів щодо захисту

законних прав та інтересів дітей,  що проживають у неблагополучних

сім'ях,  знаходяться у надзвичайно складних умовах, залишились без

піклування батьків;  проаналізовано та  розглянуто  на  засіданнях

координаційних,  піклувальних рад за участю співробітників органів

внутрішніх справ, охорони здоров'я, служб у справах неповнолітніх,

центрів  соціальних  служб  для  молоді;  на базі обласного Центру

практичної психології та соціальної роботи діє Експертна  комісія,

завданням  якої  є  розгляд  питання  щодо дотримання працівниками

психологічної служби  Етичного  кодексу  психолога  і  соціального

педагога ;

     управлінням освіти і науки Хмельницької  облдержадміністрації

передбачено  видання  методичного  журналу "Педагогічний вісник за

темою:  "Знай  свої  права  дитино"  та  видання   Порадника   для

неповнолітніх  про  правозахисні  інституції,  які захищають права

дітей; висвітлення проблем у рубриці "Слово психологу - в обласній

освітянській газеті "Майбуття";

     за ініціативи управління освіти і  науки  Київської  обласної

державної   адміністрацій  у  листопаді  місяці  пройшов  місячник

правових знань із залученням фахівців органів юстиції,  внутрішніх

справ та органів виконавчої влади тощо;

     згідно із наказом  управління  освіти  і  науки  Житомирської

обласної   державної   адміністрації   від   08.11.06   р.  N  343

започатковано  проведення  щорічного  семінару  -  практикуму  для

класних  керівників,  соціальних  педагогів на тему "Психологічний

супровід  адаптації   учнів",   "Соціально-педагогічний   патронаж

кризових сімей";

     проектом Програми розвитку освіти Донецької області  до  2010

року  передбачено  виконання  комплексних  програм,  у  тому числі

"Соціальний захист  дітей,  учнівської  та  студентської  молоді",

"Психологічна   служба",  "Формування  здорового  способу  життя",

заходи  яких  направлені   на   посилення   соціального   захисту,

координацію  дій  між  органами  виконавчої  влади,  громадськими,

молодіжними та дитячими організаціями тощо.

     Просимо проаналізувати та вжити відповідних заходів.

 Начальник відділу

 позашкільної освіти,

 виховної роботи

 та захисту прав дитини                             Р.А.Рудковська

Кібер-булінг: як батьки можуть допомогти дитині

Кібер-булінг – це використання технологій для погроз та переслідування стосовно іншої людини. Переважно це відбувається серед молоді. Залякування в Інтернеті може відбуватися через SMS, тексти та додатки, а також через соціальні мережі, форуми чи ігри, які люди можуть переглядати, брати участь або ділитися думками.

Найпоширеніші місця, де може виникати кібер-булінг, це:

- соціальні медіа;

- SMS;

- електронна пошта.

Ознаки кібер-булінгу можуть включати:

- емоційне пригнічення під час або після використання Інтернету або телефону;

- приховування певних фактів свого інтернет спілкування;

- уникання шкільних або дружніх зустрічей;

- приступи немотивованого гніву вдома;

- зміна настрою, поведінки, сну або апетиту;

- бажання припинити користуватися комп'ютером або мобільним телефоном;

- уникання розмов про діяльність комп'ютера або мобільних телефонів.

Багато дітей та підлітків, котрі страждають від кібер-булінгу, не хочуть розповідати вчителеві чи батькам власне тому, що вони бояться, що їм обмежать можливість користування комп'ютером.

Важливо зрозуміти, як може відбуватиися кібер-булінг, щоб його було легко розпізнати і вжити заходів. Деякі з найбільш поширених тактик кібер-булінгу включають:

- публікація коментарів чи чуток про когось в Інтернеті;

- публікація погроз або спонукання вбити себе;

- створення фейкової веб-сторінки про когось;

- публікація фотографії чи відео без дозволу власника;

- публікація агресивних коментарів про будь-яку расу, релігію, етнічну приналежність та інші особисті характеристики в Інтернеті;

- доксінг, скорочена форма документів, є формою онлайн-переслідувань, які використовуються для помсти і погроз та знищують конфіденційність приватних осіб, публікуючи особисту інформацію, включаючи адреси, соціальне забезпечення, кредитні картки та номери телефонів, посилання на облікові записи соціальних мереж та інші приватні дані.

- вірусна атака.

Оскільки кібер-булінг може відбуватися по-різному, приклади, що базуються на реальному житті, можуть забезпечити більш глибоке розуміння тактики, яка зазвичай використовується. Окрім інших факторів ризику, залякування може збільшити ризик поведінки, пов'язаної з самогубством. Крім того, залякування в Інтернеті може бути постійним, 24 години на добу, збільшуючи ймовірність тривоги та депресії.

Приклади:

1.       Дівчина-підліток відправила відверту фотографію своєму хлопцеві. Після того, як вони розійшлися, він виставив її фотографію на своїй сторінці та обговорював її з іншими підлітками, які потім називали дівчину зневажливими словами в соціальних мережах.

2.       Однокласниця дівчини створила підроблену сторінку в соціальній мережі на ім'я хлопця, і почала спілкуватися з нею в інтернеті. Незважаючи на те, що вона не знала його особисто, дівчина розкрила інформацію про себе та свою сім'ю цьому "хлопцеві". Учениця, яка створила фальшиву сторінку, потім поділилася особистими даними дівчини з іншими дітьми, які почали знущатись та залякувати дівчину.

3.       Молодого хлопця з фізичною вадою переслідували в соціальних мережах, називали його зневажливими іменами, казали йому, що краще б він помер. Вони писали "для чого тобі жити?" і закликали до самогубства.

Іноді залякування в Інтернеті може бути легко виявлене – наприклад, якщо ваша дитина покаже вам текст повідомлення, який містить погрози або приниження. Інші дії менш очевидні, такі як висміювання жертви в Інтернеті або публікація особистої інформації, фотографій або відеозаписів, призначених для того, щоб завдати шкоди іншим особам. Деякі діти повідомляють про підроблений обліковий запис, веб-сторінку чи онлайн-особу, створену з єдиним наміром переслідувати та залякувати.

Як батьки можуть допомогти?

Якщо ви виявили, що ваша дитина піддається кібер-булінгу, надайте їй захист та підтримку. Це може допомогти вашій дитині відчути себе менш наляканою.

Нехай вона знає, що це не її вина, і похваліть свою дитину за те, що вона щиро поговорила з вами. Нагадайте своїй дитині, що вона не єдина – в той чи інший момент багато людей зазнали кібер-булінгу. Заспокойте і скажіть, що ви зрозумієте, що з цим треба робити.

Заохочуйте вашу дитину не реагувати на залякування в Інтернеті, тому що це просто підживлює вогонь і погіршує ситуацію. Але зберігайте загрозливі повідомлення, малюнки та тексти, оскільки вони можуть бути використані як докази для розмови з батьками булера, школою, соціальною службою або навіть поліцією.

Інші заходи:

Блокування булера. Більшість пристроїв мають налаштування, які дозволяють електронним шляхом блокувати електронні листи, повідомлення електронної пошти або текстові повідомлення від небажаних осіб.

Обмежте доступ до інтернету. Незважаючи на те, що це дуже шкідливо, багато дітей, котрих залякують, не можуть протистояти спокусі перевірити веб-сайти чи телефони, щоб побачити, чи є нові повідомлення.

Дізнайтесь, чим ваші діти живуть в інтернеті. Перегляньте сторінки та сайти, які відвідують ваші діти. Поговоріть з ними про важливість конфіденційності, та чому ділитися особистою інформацією в інтернеті – це погана ідея, навіть якщо спілкуєшся з друзями.

Дізнайтеся, як захистити дітей в інтернеті. Заохочуйте їх ставити паролі та ніколи не публікувати власну адресу чи місцезнаходження.

Якщо ваш син чи дочка погоджуються, ви також можете організувати зустріч з психотерапевтом.

Коли ваша дитина - булер.

Виявлення того, що ваша дитина – та, хто завдає шкоди чи погрожує іншим дітям, може бути великим розчаруванням та викликати почуття провини. Проте у цьому випадку важливо не пустити справу на самотік, а діяти конструктивно.

Обережно поговоріть зі своєю дитиною про її дії та поясніть негативні наслідки для інших. Жарти, які здаються не шкідливим для однієї людини, але можуть призвести до фатальних наслідків для іншої. І наголосіть, що залякування у будь-якій формі – неприйнятне.

Нагадайте вашій дитині, що ви контролюєте її використання мобільного телефону та комп'ютера. Іноді допомагає обмежити використання цих пристроїв, доки поведінка не покращиться.

Якщо у вашої дитини є проблеми з керуванням агресією, зверніться до психотерапевта з проханням допомогти своєму синові чи дочці навчитися справлятися з гнівом, болем, розчаруванням та іншими сильними емоціями конструктивним способом. Професійне консультування також може допомогти підвищити довіру та соціальні навички дитини, що, в свою чергу, зменшує ризик будь-якого насильства.

Правила безпечної поведінки з незнайомими людьми для дітей

Спілкуючись з дітьми та задаючи їм навідні запитання, дорослі можуть дізнатися, які ситуації при спілкуванні з незнайомими людьми вони вважають потенційно небезпечними, а які - ні. Припустимо, безпечною вашій дитині може здаватися бесіда з жінкою, якщо вона відбувається в школі, дитячому садку. Дитина вважає її вчителем або вихователем, оскільки всіх співробітників навчального закладу вона не знає, а «педагог» має відповідний зовнішній вигляд.

ПРАВИЛА БЕЗПЕЧНОЇ ПОВЕДІНКИ З НЕЗНАЙОМИМИ ЛЮДЬМИ ДЛЯ ДІТЕЙ

1.                     Постарайтеся донести до своєї дитини думку про те, що вона не зобов'язана допомагати незнайомим людям, навіть якщо цього вимагає ситуація або суспільна мораль, це небезпечно. Ваше чадо може допомогти незнайомцеві, повідомивши про його проблему батькам чи знайомій людині або рекомендувати йому звернутися за допомогою до дорослих.

2.                     Навчаючи дітей правилам безпечної поведінки з незнайомими людьми, батькам бажано фіксувати увагу дитини не на те, що вона не повинна говорити стороннім (наприклад, подробиці побуту родини), а на те, що їй варто сказати, щоб уникнути неприємностей і небезпечних ситуацій.

3.                     Відпрацюйте разом з дитиною її поведінку при зустрічі з незнайомою людиною в різних ситуаціях. Пам'ятайте, ці дії повинні бути спрямовані на припинення будь-якого спілкування з незнайомцями. Для цього дитині варто, не вступаючи в небажаний діалог, якнайшвидше покинути місце бесіди. Після того, як вона опиниться в безпеці, дитині бажано розповісти про події з нею батькам або знайомим дорослим. В іншому випадку під загрозою може опинитися особиста безпека дитини.

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК БЕЗПЕЧНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ

При зустрічі з підозрілою незнайомою людиною на вулиці алгоритм дій дитини може бути наступним:

Перший крок безпечної поведінки: оцінити ситуацію

Дітям варто усвідомити, що кожен незнайомець, що стоїть перед ними - людина потенційно небезпечна. Неважливо, хто це - дівчинка, хлопчик, дідусь чи літня жінка - якщо дитина не знає його (або його не знають батьки), то перед ним незнайома людина а, значить, ставитися до неї варто відповідно.

Другий крок безпечної поведінки: відійти на безпечну відстань

Навчіть дитину триматися на безпечній дистанції від незнайомої людини. Для цього відміряйте у будинку на підлозі відстань два метри і запропонуйте дитині запам'ятати її. Якщо підозрілий суб'єкт йде на зближення, потрібно швидко йти, або тікати від нього в безпечному напрямку.

Третій крок безпечної поведінки: припинити спілкування

Серед зловмисників знайдеться чимало прекрасних психологів, які зможуть легко «заговорити» дорослу людину, не кажучи вже про дитину. У цьому випадку розмову з сумнівним співрозмовником діти можуть припинити словами «Вибачте, мені потрібно запитати дозволу батьків», «Вибачте, не можу Вам в цьому допомогти, запитайте у дорослих» і так далі. Поки незнайомець намагається аналізувати ситуацію і приймає рішення (психологи вважають, що на це у людини йде від двох до п'яти секунд), у дитини є час на те, щоб покинути небезпечне місце або покликати на допомогу дорослих.

Четвертий крок безпечної поведінки: піти в безпечне місце

Не даючи незнайомцеві договорити, дитина може підійти до знайомих батьків інших дітей, що знаходяться у дворі, або піти додому, тримаючи незнайомця в полі зору. А опинившись у повній безпеці, зв'язатися з батьками і повідомити їм про подію, дослівно переказуючи розмову з незнайомою людиною.

ДИТИНА І НЕЗНАЙОМЕЦЬ: ВАРІАНТИ ПРИПИНЕННЯ РОЗМОВИ

Розглянемо можливі варіанти безпечної поведінки з незнайомою людиною на конкретних прикладах.

Під час гри у дворі до дитини підходить ровесник і каже: «Недалеко звідси побудували нове спортивне містечко. Підемо подивимося ». Відповідь: «Спочатку мені потрібно запитати дозволу у батьків». Незнайомець продовжує: «Я думав, що ти вже досить великий (велика), а тобі, виявляється, мама не дозволяє. Тобі слабо? ». Відповідь: «Мені не слабо. Я піднімуся додому і попереджу батьків, що піду на спортивне містечко». Після цього дитина швидко відходить на безпечну відстань і йде додому, перевіряючи, чи не переслідує його незнайомець. Після його розповіді батькам варто спуститися у двір і перевірити отриману від нього інформацію.

Поруч з дитиною на вулиці зупиняється автомобіль, і незнайома жінка-водій, посміхаючись, просить: «Сядь, будь ласка, в машину і покажи дорогу до вулиці Липневої, а то я сильно спізнююся». Відповідь: «Вибачте, не можу вам допомогти». Ваша дитина швидко відходить від машини на безпечну відстань, а потім іде в напрямку, протилежному ходу руху автомобіля, перевіряючи, чи не переслідує його жінка. А опинившись у безпечному місці (вдома або у дворі), розповідає про цей випадок батькам, вчителям або іншим знайомим дорослим.

Під час прогулянки у дворі до дитини підходить бабуся і просить: «Допоможи мені, будь ласка, підняти продукти в мою квартиру в сусідньому будинку на третьому поверсі». Правильна відповідь: «Вибачте, не можу вам допомогти. Зверніться по допомогу до дорослих». Опинившись у безпеці, дитина, як і в інших випадках, оперативно зв'язується з батьками і розповідає їм про подію, дослівно переказуючи розмову з незнайомою людиною.

Як можна протистояти шкільному булінгу

ПОЧЕМУ ВОЗНИКАЕТ ТРАВЛЯ

Такова потребность возраста. Детям надо быть в стае, надо осознавать себя через противопоставление другим, надо полностью ощущать принадлежность. Это возраст предподростковый, но сейчас все сдвигается в 8-9 годам.

Всем, кроме ярких индивидуалистов, жизненно нужно чувство групповой сплоченности. Если есть какие-то позитивные основания, чтобы эту сплоченность чувствовать, все хорошо, травля не нужна. Если дети чем-то заняты, у них общая цель, общие интересы. В современной школе этого нет совсем. Все атомизировано: пришли — отучились — разошлись. А оно надо.

И рано или поздно случается открытие: можно сплотиться против кого-то. Тогда наступает вожделенное. Многие в комментах отмечали особое упоение, удаль, веселье, эйфорию, которые охватывают участников травли, потому что они — вместе. И они — хорошие. Не так важно, что в это вкладывается, высокие или красивые, или умные, или модные, или, наоборот, бравые двоечники. Важно, что с ними все ОК, потому что еще уверенности в себе нет, собственной сформированной самооценки нет, а быть ОК очень хочется.

Чем больше ребенок неуверен в себе, чем больше зависит от оценки окружающих, тем более вероятно, что он будет активно участвовать в травле. Зачинщики нередко имеют нарциссические черты. То есть на самом деле они так панически боятся, что кто-то догадается об их несовершенстве, что из кожи вон лезут, заранее перенаправляя огонь на кого-то.

Само выражение «козел отпущения» пошло от древнего иудейского обычая раз в год навешивать на бедное животное все свои грехи и отправлять его в пустыню, на съедение демону. Удобно. Меняться не надо, делать ничего не надо, перекинул на козла — свободен. Подобные механизмы существовали и существуют во всех культурах. Старо как мир.

Часто объясняют травлю с позиций этологии, мол, есть альфа-особи, есть омега-особи, и т. д. Все это, конечно, так, но люди все же посложней обезьян будут, и к этому все не сводится. Как минимум, эта теория не объясняет, почему есть группы без травли. Да, со своими звездами, среднячками и «особыми», но при этом без насилия. Поэтому меня этот подход не устраивает. Можно объявить, что это, мол, у них такое распределение, и просто он омега, и все. Всем расслабиться.

Между тем вопрос именно в этом. Почему некоторые детские коллективы оказываются беззащитны перед групповой иерархией, вшитой от природы, а другие-то нет, живут по-человечески. Мое убеждение, что до подросткового возраста это полностью зависит от взрослых. Если есть авторитетный взрослый, который насилия не приемлет, его не будет.

А мы что имеем? Учителя сплошь и рядом считают атмосферу в классе не своим делом. Или хотели бы что-то сделать, да не могут. Этому, кстати, учат где-нибудь? В программе педвузов хоть говорят о таком феномене, как травля? Есть и такие, что сами провоцируют, им это кажется очень классным способом управлять детским коллективом.

Иногда невольно провоцируют. Например, любимый учителями физкультуры способ скоротать урок — эстафета. Всем весело, учителю легко. Плохо неспортивным детям, которым достается за то, что «подвели команду». Если учитель никак это не отслеживает и не работает с этим, а наоборот, подогревает азарт, травля неизбежна.

Ну, а дальше вступают в силу действие системных законов. После того, как группа назначила «козла отпущения» и сложилась как дисфункциональная, то есть замешанная на насилии, она такой и останется без сильных причин измениться. Распробовав вкус насилия, детский коллектив остановиться сам не может. Если дети оказываются предоставлены сами себе — дело может далеко зайти. «Повелитель мух» или «Чучело» — там все описано.

Плюс общий высокий уровень разлитой агрессии — она в воздухе разлита, а уж форма найдется.

ТИПИЧНЫЕ ОШИБКИ ВЗРОСЛЫХ

Теперь о том, что заводит в тупик взрослых, которые пытаются справиться с травлей в детской группе. О типичных ошибках, неверных убеждениях и стратегиях, которые часто приводят к тому, что ситуация травли консервируется или даже усугубляется.

1.                     Ждать, что само пройдет.

Само не проходит. У детей до подросткового возраста – точно. Позже — есть небольшой шанс. Если в группе найдутся достаточно авторитетные дети (не обязательно лидеры), которые вдруг увидят эту ситуацию иначе и решатся заявить о своем видении — это может сильно уменьшить травлю.

В нашем классе сильно травили мальчика из не очень благополучной семьи, очень жестоко, он считался «вонючим» (был энурез, как я теперь понимаю). Били, обзывали, отнимали портфель, в общем, по полной программе. Жалко его было всегда, но это воспринималось как данность, неизбежность — ведь «он такой».

Учителя тоже в основном пытались давить на жалость, что дела не улучшало. А потом, классе в 6, вдруг накрыло осознание, что так нельзя. Что просто нельзя и все, независимо от того, какой он. Ощущение холода между лопаток от 30 взглядов, когда я иду через весь класс и сажусь рядом с ним (на это место никто и никогда добровольно не садился), я не забуду всю жизнь. И шепот «С вонючкой села! Сама провоняет!».

Это было почти социальное самоубийство с моей стороны. Но внутри было это вот новое чувство, и выбора не было. Как бы я теперь назвала, мораль проклюнулась. Как раз в 12. И ничего, обошлось. Поудивлялись и приняли как факт. Видимо, мораль начала не только у меня уже прорезаться, дети были умные. А мальчик потом приходил ко мне домой, я его по русскому подтягивала, очень интересный оказался, вежливый и читал много. Как-то потише стало вскоре с травлей. Не полюбили его, конечно, но обижали меньше.

Но до 12 с собственной моралью у детей слабовато (еще и мозг не созрел). И задавать им моральные ориентиры обязаны взрослые. Дети в этом возрасте очень готовы их услышать и принять. И наоборот, в подростковой группе взрослый может и не справиться, если там уже сложилась, так сказать, «антимораль». По крайней мере, ему будет гораздо труднее.

2.                     Оправдывать, объясняя

Объяснений, почему возникает травля — воз и маленькая тележка. Здесь и потребность возраста, и давление закрытой системы (школа, тюрьма, армия), и групповая иерархия (альфы-омеги), и личные особенности детей (например, пережитый опыт насилия, приведший к виктимности или агрессивности). Все это очень важно и интересно, и безусловно стоит изучать и понимать.

Но. Если из всего этого делается вывод: «так что же вы хотите, вот ведь сколько причин, потому и травят», это и есть оправдывать, объясняя. Травля в конкретном классе, от которой страдают прямо сейчас конкретные дети — не вопрос научных изысканий, это вопрос морали и прав человека. С этой точки зрения неважно, кто какая буква. Будь ты хоть трижды альфа, будь он хоть сто раз странный и «не такой», травить не смей!

Если в голове взрослого такого твердого убеждения нет, и он в упоении от собственной проницательности «анализирует причины», вместо того, чтобы дать определенную оценку и выдвинуть требования, остановить травлю он не сможет.

Причины часто столь глобальные, что устранить их невозможно. Скажем, агрессию в обществе или насильственность и закрытость школьной системы. Или вот дети, обделенные любовью родителей и потому самоутверждающиеся за счет других, всегда были, есть и будут. Это не значит, что надо терпеть травлю.

Надо ставить цели скромнее: нет задачи изменить причины, есть задача изменить поведение конкретной группы детей.

3.                     Путать травлю и непопулярность.

Подмена проблемы. Никто никому не обязан, чтобы его все любили. Не могут быть все одинаково популярны. Суть травли — не в том, что кто-то кого-то не любит. Суть травли — насилие. Это групповое насилие, эмоциональное и/или физическое. И именно за это отвечает взрослый, которому доверена группа детей. За их защищенность от насилия.

Многим детям и не нужна особая популярность в классе, они вполне без нее проживут. Они могут быть от природы интровертны, застенчивы или просто душой принадлежать не к этой, случайно собранной по административному признаку, а совсем к другой группе. Они хотят одного — безопасности. И имеют на нее полное право.

Педагоги, сводящие все к непопулярности, часто искренне стараются исправить дело. Они обращают внимание группы на достоинства жертвы, пытаются повысить ее рейтинг особыми поручениями и т. д. И это все очень мило и действенно, при одном условии: травля как насилие уже прекращена. Тогда да, можно грамоты на стенку вешать. Если нет — все и любые достоинства жертвы в глазах группы, захваченной азартом травли, будут мгновенно превращены в недостатки.

Выиграл олимпиаду — «ботан».

Помог кому-то — «подлиза».

Нарисовал хорошо — «художник-мазила-мочи Левитана».

В грязной атмосфере насилия не пробьются ростки интереса и уважения. Сначала надо провести дезинфекцию.

Эту ошибку, кстати, нередко поддерживают детские книжки и фильмы. Соверши подвиг, впечатли всех, и жизнь наладится. Если дело только в непопулярности — может быть. Если идет травля — нет. И даже может быть наоборот. Как-то я общалась с девицей, со смаком вспоминавшей, как они в каком-то лагере для детей-мажоров травили Яну Поплавскую, которая вип-родителей не имела, а путевку ей дали после успеха фильма про Красную Шапочку. Травили «чтобы знала, что она все равно не нашего круга, хоть и артистка». Сама девица была похожа на крысу, если честно.

4.                     Считать травлю проблемой жертвы

Конечно, явственно страдает именно жертва. Те, кто травит, прямо сейчас могут выглядеть очень довольными собой. Однако важно понимать, что страдают в результате все.

Страдает жертва, получившая опыт унижения, отвержения и незащищенности, травму самооценки, а то и нарушения эмоционального развития из-за долгого и сильного стресса.

Страдают свидетели, те, кто стоял в стороне и делал вид, что ничего особенного не происходит, и в это самое время получал опыт бессилия перед властью толпы и стыда за свое слабодушие, поскольку не решился вступиться и поддерживал травлю из страха самому оказаться жертвой. В комментариях много было такого опыта.

Этот опыт иногда может быть полезен для подростка, у которого уже есть достаточно сил для морального выбора. Приводили примеры, как испытанный острый стыд заставлял что-то делать. Но для ребенка младшего возраста такой опыт всегда травматичен и разрушителен, стыд загоняет его в угол, и все. Это все равно как насильно ставить ребенка на ноги до того, как они достаточно окрепли. Будет искривление костей.

Страдают преследователи, получая опыт шакалов в стае, или опыт кукловода, опыт безнаказанности, иллюзию своей силы и правоты. Этот опыт приводит к огрублению чувств, отрезанию возможностей для тонких и близких отношений, в конечном итоге — к деструктивным, асоциальным чертам личности. Пиррова победа, которая потом обернется одиночеством и положением изгоя во взрослом коллективе, где никто уже не станет особо бояться такого «булли», а вот общаться с ним особо не захочет. Даже если он будет успешен и станет начальником, счастья в его жизни будем немного, носи он хоть сплошное «Прада», как известно.

Наконец, это все плохо для группы в целом, для ее эффективности, способности справляться с трудностями. Насилие — страшный пожиратель энергии, ни на что другое сил у группы уже не остается. В том числе и на учебу.

Если это не вашего ребенка травят — не думайте, что лично у вас нет повода для беспокойства. Не говоря уже о том, что тлеющая подолгу травля всегда прорывается вспышками настоящего насилия. И тогда абсолютно любой — в том числе и ваш — ребенок может оказаться «назначен» группой исполнить ее волю и «дать ему как следует». Он сам потом не сможет объяснить, почему так озверел и почему сделал то, что ему вовсе не свойственно. Ну, а дальше варианты. Либо он сам рискует совершить серьезное преступление, либо доведенная до отчаяния жертва даст отпор и…

5.                     Считать травлю проблемой личностей, а не группы

Это подход типа «все дело в том, что они такие». Чаще всего приходится слышать, что жертва — «такая» (причем неважно, в негативном ключе: глупая, некрасивая, конфликтная или в позитивном: одаренная, нестандартная, «индиго» и т. д.).

«Козлом отпущения» может стать каждый. Это иллюзия, что для этого надо быть каким-то особо ненормальным. Да, иногда и так бывает. А иногда и вовсе наоборот. И вообще как угодно. Очки (веснушки), толщина (худоба), национальность, бедная одежда — все пойдет. Да, есть качества, которые способствуют закреплению этой роли — чувствительность, обидчивость, просто повышенная ранимость в этот период.

Есть и особый случай детей виктимных, переживших насилие и так привлекающих внимание к себе. Но в общем и целом причина травли — не в особенностях жертвы, а в особенностях группы. Один и тот же ребенок может быть изгоем в одной группе и своим в другой. Или перестать быть изгоем в той же самой за короткий срок, скажем, после смены классного руководителя.

Также не имеет смысла сводить причину травли к качествам тех, кто травит: они «звери, гаденыши, быдло, наглые отпрыски нуворишей» и т. п. Опять-таки, конечно, роль инициаторов травли часто берут на себя дети не самые благополучные внутренне. Но одних только их качеств недостаточно.

Я много раз наблюдала, как самые отъявленные травители, случайно оказавшись с травимым вдвоем, например, на продленке, мирно с ней играли. И опять-таки, при смене взрослого лидера или позиции этого лидера по отношению к происходящему нередко «эти сволочи» поразительно быстро меняют свое поведение, хотя, конечно, не могут так стремительно решить свои внутренние проблемы или повысить свой культурный уровень.

Эта ошибка лежит в основе попыток преодолеть травлю путем «разговоров по душам» или «индивидуальной работы с психологом». С жертвой ли, с агрессорами ли. Травля, как любое застревание в деструктивной динамике — болезнь группы. Иработать надо с группой в целом.

То же относится к попыткам «взять за грудки». Это может защитить конкретного ребенка, но группа, вкусившая «крови», тут же выберет другую жертву. Просто убрать жертву или зачинщика, все сведя к их личным особенностям, тоже не факт, что поможет — действо вполне может продолжиться с другими исполнителями главных ролей.

Пытаться решить проблему травли, решая личные проблемы действующих лиц — все равно, что пытаться решить проблему аварий на дорогах не разумными ПДД и контролем за их исполнением, а развитием у каждого отдельного водителя скорости реакции, вежливости и любви к ближнему. Конечно, помогать детям решать внутренние проблемы тоже нужно, но это работа долгая и в ситуации актуальной травли невозможная обычно. Надо сначала прекратить травмирующее воздействие, а потом уж лечить.

6.                     Давить на жалость

Пытаться объяснить агрессорам, как жертве плохо и призывать посочувствовать. Не поможет, только укрепит их в позиции сильного, который хочет казнит, хочет милует. А жертву обидит, унизит или подкрепит ее беспомощность. Особенно если это мальчик.

7.                     Принимать правила игры.

Это самое важное, пожалуй. Ошибка — выбирать между виктимностью и агрессией.

Любая ситуация насилия провоцирует именно этот выбор.

Либо «меня бьют, потому что я слабый, и всегда будут бить». Либо «меня бить не будут ни за что, я сильный и бить буду я».

При всей кажущейся разнице обе эти позиции сходны. Они обе базируются на одном и том же убеждении о том, как устроен мир. А именно: «сильный бьет слабого». Поэтому если взрослый идентифицируется или подталкивает ребенка идентифицироваться с одной из этих позиций, он тем самым подкрепляет эту картину мира.Подталкивать ребенка — это значит говорить ему «подумай, в чем ты сам виноват» или «дай ему, чтоб неповадно было».

В том и другом случае ребенок получает от взрослого такой месседж: «Мир, знаешь ли, устроен так и другого мира у нас для тебя нет. Ты можешь капитулировать перед насилием, предать себя и измениться так, как от тебя требуют. Им виднее, каким ты должен быть, они сильны, а значит — правы. Или можешь наплевать на собственную безопасность (не бойся!), и озвереть, тогда тебя не тронут.

Еще вариант: отрезать от себя чувства (не обращай внимания!) и научиться изображать лицом не то, что происходит внутри. Выбирай, детка!». По сути, взрослый в этом случае солидаризируется с травлей как явлением и оставляет ребенка один на один с ней. Ребенок за всеми этими «Учись налаживать отношения» или «Дай сдачи» слышит: «Тебя никто не защитит, даже не надейся. Справляйся сам, как знаешь»

Собственно, оно, может, и ничего, если, опять же, мы имеем дело с подростком, которому уже пора обретать самостоятельность и рассчитывать на себя. Если до этого у него было достаточно поддержки и если даже сейчас он все же застрахован от совсем крайних проявлений насилия, он может справиться. Тогда, как справедливо кто-то отметил, это будет инициация, опыт болезненный, но ведущий к развитию. Заодно подросток сможет принять собственное решение о том, так или не так устроен мир и готов ли он с этим мироустройством согласиться. Это тоже зависит от того, была ли ему прежде взрослыми предъявлена иная система ценностей и есть ли у него тыл в семье.

Если же ребенок младше, такое поведение взрослых лишает его защищенности и обрекает на преждевременную инициацию, которую да, сильный ребенок может пройти, но всегда дорого за это платит. А слабый так и вообще ломается. И начинает верить, что «мир устроен так».

Когда я писала, что нужно идти на конфронтацию, я именно это имела в виду. Не конфронтацию с конкретными глупыми детьми, а конфронтацию с правилами игры по которым «сильный имеет право бить слабого». С травлей как насилием, как болезнью, отравой, моральной ржавчиной. С тем, чего не должно быть. Что нельзя оправдывать, от чего ЛЮБОЙ ребенок должен быть защищен — и точка.

Этот тот самый главный вывод, о котором я уже писала. Без конфронтации здесь невозможно, уговоры не помогут, «командообразование» тоже. Идти на конфронтацию неохота, неловко, нет опыта, потому что сами мы почти все имеем опыт жертвы и/или опыт травящего, и сами мечемся между виктимностью и агрессивностью.

ЧТО МОЖНО СДЕЛАТЬ

Конечно, ситуации очень разнообразны, это общие принципы и шаги.

1.                     Назвать явление

Никаких «У моего сына (у Пети Смирнова) не ладится с одноклассниками». Когда ребенка намеренно доводят до слез, согласованно и систематически дразнят, когда отбирают, прячут, портят его вещи, когда его толкают, щипают, бьют, обзывают, подчеркнуто игнорируют — это называется травля. Насилие. Пока не назовете своим именем, все будут делать вид, что ничего особенного не происходит.

Дальше нужно понять, кто готов взять на себя ответственность за прекращение этого дела. Признак того, что готов — как раз готовность назвать травлю травлей. Идеально, если это сразу учитель. Если же он продолжает петь песню про «Ну, он такой» — придется идти выше.

Надо найти того, кто назовет происходящее своим именем. И с него начинать работу. Если это руководитель, пусть отдаст распоряжение и отследит выполнение, или сделает сам, раз подчиненные не способны. Обращаться во внешние инстанции — крайний вариант, но если нет другого выхода, тянуть не надо. В нашем случае только с уровня директора пошли изменения. Директор тоже попыталась играть в игру «а что же вы со своим ребенком не поработали», но после вопроса «То есть вы расписываетесь в том, что ваш педколлектив с травлей ребенка в классе справиться не может?» быстро сменила стиль разговора и мы обо всем мило договорились.

Дальше тот взрослый, кто взял на себя ответственность, для простоты будем называть его учителем, хотя это может быть школьный психолог, вожатый в лагере, тренер, завуч и т. д. должен поговорить с группой, в которой происходит травля и НАЗВАТЬ явление группе.

Дети не осознают, что именно делают. У них в голове это называется «мы его дразним» или «мы так играем» или «мы его не любим». Они должны узнать от взрослого, что когда они делают так и эдак, это называется вот так и это — недопустимо.

Бывает, небходимо описать ситуацию с точки зрения жертвы. Мне, как ни странно, потребовалось делать это для педагогов. Иначе не получалось вытащить их из «подумаешь, дети всегда друг друга дразнят». Я им предложила представить себе: «Вот вы приходите на работу. Никто не здоровается, все отворачиваются. Вы идете по коридору — сзади смешки и шепот. Вы приходите на педсовет, садитесь. Тут же все сидящие рядом встают и демонстративно отсаживаются подальше. Вы начинаете контрольную — и обнаруживаете, что заранее записанное на доске задание кто-то стер. Вы хотите заглянуть в свой ежедневник — его нет на месте. Позже вы находите его в углу туалета, со следами ног на страницах. Однажды вы срываетесь и кричите, вас тут же вызывают к директору и отчитывают за недопустимое поведение. Вы пытаетесь пожаловаться и слышите в ответ: нужно уметь ладить с коллегами!» Ваше самочувствие? Как долго вы сможете выдержать?»

Важно: не давить на жалость. Ни в коем случае не «представляете, как ему плохо, как он несчастен?». Только : как было бы ВАМ в такой ситуации? Что чувствовали бы ВЫ? И если в ответ идут живые чувства, не злорадствовать и не нападать. Только сочувствие: да, это всякому тяжело. Мы люди и нам важно быть вместе.

Иногда первого пункта и хватает, если только-только началось.

2.                     Дать однозначную оценку.

Люди могут быть очень разными они могут нравиться друг другу больше или меньше, но это не повод травить и грызть друг друга, как пауки в банке. Люди на то и люди, разумные человеки, что они способны научиться быть вместе и работать вместе без того, чтобы. Даже если они очень-очень разные и кто-то кому-то кажется совсем неправильным.

Можно привести примеры, что нам может казаться неправильным в других людях: внешность, национальность, реакции, увлечения и т. д. Привести примеры, как одно и то же качество в разные времена и в разных группах оценивалось по-разному. Есть еще классная ролевая игра про кареглазых и голубоглазых, но ее должны проводить профессионалы. А мозги хорошо прочищает.

Конечно, все это получится, только если сам взрослый так искренне считает. Это должна быть проповедь, а не нотация.

3.                     Обозначить травлю как проблему группы

Когда на людей наезжают, предъявляя им моральное обвинение, они начинают защищаться. В этот момент их не интересует, правы они или нет, главное — оправдаться. Дети не исключение. Особенно дети, зачинщики травли, потому что очень часто это дети с нарциссической травмой, абсолютно неспособные переносить стыд и вину. И они будут драться, как гладиаторы за свою роль «супер-пупер альф».

То есть в ответ на называние травли насилием, вы услышите: «А чего он? А мы ничего.. А это не я.» и все в таком духе. Понятно, что толку от обсуждения в таком ключе не будет. Поэтому не надо его вести. Не надо спорить о фактах, выяснять, что именно «он», кто именно что и т. д.

Нужно обозначить травлю как болезнь группы.

Так и сказать: есть болезни, которые поражают не людей, а группы, классы, компании. Вот если человек не моет руки, он может подхватить инфекцию и заболеть. А если группа не следит за чистотой отношений, она тоже может заболеть — насилием. Это очень грустно, это всем вредно и плохо. И давайте-ка вместе срочно лечиться, чтобы у нас был здоровый, дружный класс. Это позволит зачинщикам сохранить лицо и даже предоставит им возможность хотя бы попробовать примерить роль недеструктивной «альфы», которая «отвечает за здоровье класса». И, что особенно важно, это снимает противопоставление между жертвами-насильниками-свидетелями. Все в одной лодке, общая проблема, давайте вместе решать.

С детьми постарше можно посмотреть и обсудить «Повелителя мух» или (лучше) «Чучело». С маленькими — «Гадкого утенка».

4.                     Активизировать моральное чувство и сформулировать выбор

Результат не будет прочным, если дети просто прогнутся под формальные требования учителя. Задача — вывести их из «стайного» азарта в осознанную позицию, включить моральную оценку происходящего.

Можно предложить детям оценить, каков их вклад в болезнь класса под названием «травля».

Допустим 1 балл — это « я никогда в этом не участвую», 2 балла — «я иногда это делаю, но потом жалею», 3 балла — «травил, травлю и буду травить, это здорово». Пусть все одновременно покажут на пальцах — сколько баллов они поставили бы себе? Если это не подростки, «троек» не будет, даже у самых отпетых агрессоров.

В этом месте ни в коем случае нельзя пытаться уличить: нет, на самом деле ты травишь. Наоборот, нужно сказать: «Как я рад, у меня от сердца отлегло. Никто из вас не считает, что травить — это хорошо и правильно. Даже те, кто это делал, потом жалели. Это замечательно, значит, нам будет нетрудно вылечить свой класс». Так моральная оценка травли становится не внешней, навязанной взрослым, ее дают сами дети.

Если группа очень погрязла в удовольствии от насилия, конфронтация может быть более жесткой. Я описывала прием с «Гадким утенком» в книжке, перескажу здесь коротко. Напомнив детям тот отрывок, в котором описана травля, можно сказать примерно следующее: «Обычно, читая эту сказку, мы думаем о главном герое, об утенке. Нам его жаль, мы за него переживаем. Но сейчас я хочу, чтобы мы подумали о вот этих курах и утках. С утенком-то все потом будет хорошо, он улетит с лебедями. А они? Они так и останутся тупыми и злыми, неспособными ни сочувствовать, ни летать. Когда в классе возникает похожая ситуация, каждому приходится определиться: кто он-то в этой истории. Среди вас есть желающие быть тупыми злобными курами? Каков ваш выбор?».

Этот же прием может помочь родителям осознать, что если травят не их ребенка, а наоборот, это тоже очень серьезно. Их дети находятся в роли тупых и злобных кур, а такие роли присыхают так крепко, что начинают менять личность. Они этого хотят для своих детей?

Для индивидуального разговора с ребенком, не понимающим, что плохого в травле, это тоже подходит.

5.                     Сформулировать позитивные правила жизни в группе и заключить контракт.

До сих пор речь шла о том, как не надо. Ошибкой было бы остановиться на этом, потому что, запретив детям прежние способы реагировать и вести себя и не дав других, мы провоцируем стресс, растерянность и возвращение к старому.

Момент, когда прежняя, «плохая» групповая динамика прервана, раскрутка ее губительной спирали прекращена, самый подходящий, чтобы запустить динамику новую. И это важно делать вместе.

Достаточно просто вместе с детьми сформулировать правила жизни в группе. Например: «У нас никто не выясняет отношения кулаками. У нас не оскорбляют друг друга. У нас не смотрят спокойно, если двое дерутся — их разнимают». Если дети постарше, можно разобрать более сложные ситуации, например, то, что люди по-разному чувствительны, и то, что для одного — дружеская борьба, для другого может быть больно. Это может найти отражение в таком, например, правиле. «Если я вижу, что невольно задел и обидел человека, я прекращу делать то, что я делаю, немедленно». Но слишком много, тонко и сложно не надо, по крайней мере, для начала.

Правила выписываются на большом листе и за них все голосуют. Еще лучше — чтобы каждый поставил подпись, что обязуется их выполнять. Этот прием называется «заключение контракта», он прекрасно работает в терапевтических и тренинговых группах для взрослых, и с детьми тоже вполне эффективен. Если правила кто-то нарушает, ему могут просто молча указать на плакат с его собственной подписью.

6.                     Мониторинг и поддержка позитивных изменений

Это очень важно. В нашем случае это была главная ошибка: я поговорила с директором, та кого-то приструнила, вроде стало лучше и мы не стали дожимать, надеясь, что все постепенно выправится. А оно притихло, но тлело, как торфяное болото.

Очень важно чтобы взрослый, который взялся разруливать ситуацию, не бросал группу. Он должен регулярно спрашивать, как дела, что удается, что трудно, чем помочь. Можно сделать «счетчик травли», какой-нибудь сосуд или доску, куда каждый, кому сегодня досталось или кто видел что-то, что было похожее на насилие, может положить камешек или воткнуть кнопку. По количеству камешков определяется, хороший ли сегодня был день, лучше ли на этой неделе, чем на прошлой и т. д. Да множество есть всяких фишек, тренеры и игротехники их знают. Можно ставить спектакли, сочинять сказки и делать коллажи про «хронику выздоровления», сделать график температуры! и т. д.

Суть в том, что группа постоянно получает заинтересованный интерес от авторитетного взрослого и по-прежнему считает победу над травлей своим общим делом.

7.                     Гармонизировать иерархию

Вот теперь пора думать про популярность. Про то, чтобы каждый имел признание в чем-то своем, мог предъявить себя группе, быть полезным и ценным в ней. Праздники, конкурсы, смотры талантов, походы, экспедиции, игры на командообразование — арсенал богатый, гуляй-не хочу. Чем дольше группе предстоит прожить в этом составе, тем этот этап важнее.

Признак гармоничной групповой иерархии — отсутствие жестко закрепленных ролей «альф», «бет» и «омег», гибкое перетекание ролей: в этой ситуации лидером становится тот, в той — другой. Один лучше всех рисует, другой хохмит, третий забивает голы, четвертый придумывает игры. Чем больше разнообразной и осмысленной деятельности, тем здоровее группа.

Ну, это уже из серии «совсем хорошо». Даже если так прям не получается, достаточно мирного, спокойного сосуществования, а реализовываться дети могут в других местах.

Конечно, есть множество осложненных ситуаций, например, агрессивное поведение жертвы, или устойчивая виктимность, или поддержка травли родителями. Но это уже надо вникать и думать, как быть в данном случае. А общую стратегию я примерно описала.