«Інклюзивність – це те, що проходить через все суспільство. Хочеться вірити, що людина з обмеженими можливостями може бути включена в суспільство упродовж свого життя, не тільки у віці школяра, а й у дитячому садку, і коли ця людина працює, відпочиває, коли вона спілкується як член соціуму. Але для цього потрібно, щоб суспільство думало і діяло з позицій інклюзивності. Змінити менталітет усього суспільства відразу не можливо. Інклюзивна система відіграє роль, насамперед, навчання нових поколінь для таких змін».

С. Хакіннен, педагог фінського Університету прикладних наук

 

Правовий аспект впровадження інклюзивної освіти

 

Інклюзивна освіта як забезпечення права на рівний доступ до якісної освіти усіх дітей набуває все більшого значення і розвитку в Україні. Це пов’язано з багатьма чинниками, зокрема: активністю батьків дітей з порушеннями психофізичного розвитку щодо забезпечення можливості для їхніх дітей навчатися у загальноосвітніх навчальних закладах разом із своїми однолітками та проживати в сім’ї, діяльністю громадських організацій, міжнародними зобов’язаннями держави, що зумовлюють відповідну державну політику, та ін.

Найбільш фундаментальним втіленням прав людини на міжнародному рівні стала Загальна Декларація ООН про права людини, що була прийнята Організацією Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року, яка проголосила рівність прав усіх людей без винятку.

Серед інших численних міжнародних документів, ратифікованих Україною, важливими є Конвенція ООН про права дитини (1989 р.) і Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю (2006 р.), де у Статті 24 «Освіта» зазначається, що «держави-учасниці Конвенції повинні впроваджувати інклюзивну освіту на всіх рівнях». В Україні основними законодавчими документами, що захищають права та основні свободи громадян, є: Конституція України (1996 р.), Закон України «Про Уповноваженого з прав людини» (1997 р.), Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (2013 р.). Починаючи з 2011 року відповідні зміни щодо забезпечення інклюзивної освіти введено у законодавчі та нормативно-правові документи, що стосуються усіх ланок освіти – дошкільної, загальної середньої, вищої.

 

 

Поняття, принципи та функції інклюзивної освіти

 

Перш ніж розтлумачити термін «інклюзивна освіта», необхідно визначити поняття «інклюзія», «інклюзивне суспільство» та «інклюзивне виховання», оскільки вони змістовно доповнюють поняття «інклюзивна освіта».

Термін «інклюзія» (англ. – inclusion) означає включення або приєднання. Він запозичений з англійської мови, але не має точного перекладу. Однокореневі англійські слова перекладаються як include – включати, залучати; including – включаючи; inclusive – включно, містить.

В соціально-педагогічній науці даний термін з’явився не так давно, вітчизняні науковці тлумачать його по-різному. Так, Л. Міщик вважає, що інклюзія – це процес збільшення ступеня участі всіх дітей у соціальному житті та різних програмах. А. Колупаєва трактує його як об’єднану освітню систему із надання належної освіти всім учням; повне залучення дітей з відмінними здібностями в різні аспекти шкільної освіти, які є доступними для інших дітей. Проте слід зауважити, що в даному визначені врахований тільки освітній аспект.

Як зазначає Національна асамблея інвалідів України, інклюзія – політика і процес, які забезпечують повну участь усім членам суспільства в усіх сферах життєдіяльності. В зв’язку з цим вважаємо, що інклюзія – це комплексне поняття, яке включає в себе суспільний та освітній компоненти. Суспільна (соціальна) інклюзія з’явилася в результаті переходу соціуму до нової концепції соціальної політики, підґрунтям якої виступає соціальна модель інвалідності. Наслідками такої розбудови є соціальна рівність, що дає можливість всім людям, без винятку, брати рівноправну участь у суспільному житті, відчувати свою значущість.

Термін «соціальна інклюзія» був введений в загальний ужиток наприкінці 80-х рр. ХХ ст. Соціальна інклюзія – це процес, спрямований на забезпечення людям, які зазнають ризику бідності та соціального виключення, можливостей та ресурсів, необхідних для того, щоб повною мірою брати участь в економічному, соціальному та культурному житті та досягти рівня життя та добробуту відповідно до стандартів якості життя. Дії держав відповідно до принципів соціальної інклюзії мають забезпечувати людям ширші можливості для участі у підготовці та прийняття рішень, що їх стосуються, та реалізації їх основних прав.

Слід зауважити, що освітній аспект інклюзії має два вектори. Перший – це підвищення рівня освіченості всіх членів суспільства в результаті повної доступності кожного громадянина України до освітніх

послуг. Другий вектор освітнього аспекту інклюзії полягає у сприянні подоланню соціальної ізоляції осіб з обмеженими можливостями. Переконання в тому, що саме освіта є фундаментом для побудови гуманного соціуму і одним із основних прав людини, є підґрунтям виникнення понять «інклюзивне виховання» та «інклюзивне навчання».

Незважаючи на те, що понятійно-категоріально апарат соціальної педагогіки, спеціальної педагогіки та загальної педагогіки не містить поняття «інклюзивне виховання», існує потреба у його обґрунтуванні та всі передумови для його чіткого визначення. Це зумовлено тим фактом, що ми не можемо вести мову про інклюзивне навчання ізольовано, не беручи до уваги процес інклюзивного виховання. У Концепції розвитку інклюзивного навчання (Наказ МОН № 912 від 01.10.10 р.) наголошується, що інклюзивна освіта в Україні має запроваджуватися, починаючи з дошкільних навчальних закладів, де відбувається головним чином виховна діяльність щодо підростаючого покоління.

В Україні практика інклюзивного виховання з’явилася дещо раніше, ніж інклюзивного навчання. Дитина, яка має обмежені здібності, сьогодні може відвідувати звичайний дитячий садок, хоча ми не можемо стверджувати про загальне подолання архітектурних бар’єрів та інших перешкод, але по закінченні цього закладу не завжди для випускника з інвалідністю знаходиться місце в загальноосвітній школі. Тому політика щодо впровадження інклюзивного навчання має стартувати з дошкільної освіти і охоплювати комплекс заходів, не акцентуючи увагу на будь-якій одній ланці, дошкільній або шкільній. Крім того, роботу з організації інклюзивного навчання слід реалізовувати не з початку навчального року, а раніше, до цього – з дитячого садка. Таким чином, інклюзивне виховання – це цілеспрямований розвиток кожної зростаючої особистості, незалежно від рівня психофізичного розвитку, як неповторної людської індивідуальності в умовах інклюзивного суспільства.

Як вважає Л. Міщик, інклюзивне навчання – це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. Згідно із Законом України «Про освіту» від 05.09.2017 року, інклюзивне навчання– система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників.

Отже, інклюзивна освіта – система освітніх послуг, яка ґрунтується на принципі забезпечення основногоправа дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливимиосвітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

Виходячи з понятійного апарату можна визначити основні принципи інклюзії, тобто найбільш загальні та універсальні вимоги, керівні ідеї,основоположні засадничі переконання, твердження, що лежать в основі інклюзивної світової моделі освіти:

·           принцип безбар’єрності – створення безбар’єрного середовища доступу осіб з обмеженими можливостями до усіх видів та форм здобуття освіти, шляхом розробки та прийняття обов’язкових нормативних актів, що закріплюють даний принцип;

·           принцип соціалізації – залучення та включення осіб з обмеженими можливостями у загальноосвітній простір;

·           принцип рівності – однакова цінність та рівність людей, незалежно від їх здібностей, стану психофізичного здоров’я та досягнень, кожна особа повинна мати можливість отримувати і розвивати знання та навички;

·           принцип науковості – проведення науково-дослідних робіт, розробка науково обґрунтованих проектів у сфері пошуку шляхів впровадження інклюзивної освіти;

·           принцип співпраці – обмін досвідом та використання успішних світових моделей впровадження інклюзивної освіти;

·           принцип просвітництва – широке розповсюдження інформації про необхідність залучення осіб з обмеженими можливостями до загальноосвітнього середовища;

·           принцип універсальності – надання можливості здобуття освіти особам з обмеженими можливостями, незалежно від виду та форми обмеженості;

·           принцип відповідальності – зобов’язання країн провадити політику інклюзії на національному рівні.

Виділимо завдання інклюзивної освіти, під якимислід розуміти обсяг роботи, коло питань, якімають бути виконані та вирішені в процесі її реалізації:

·           використання світового досвіду впровадження інклюзії;

·           зміна стереотипів та негативного ставлення до осіб з обмеженими можливостями;

·           усунення бар’єрів та нерівності доступу до інфраструктури суспільного середовища;

·           запровадження змін у освітніх системах країн, розробка освітніх програм інклюзивної освіти з урахуванням національних особливостей їх реалізації;

·           впровадження принципів інклюзії у національні законодавства країн;

·           підготовка персоналу для роботи в інклюзивному освітньому просторі;

·           формування сприятливих економічних стратегій впровадження інклюзивної освіти;

·           створення світової моделі інклюзивного навчального середовища;

·           широке інформування та розповсюдження інформації про позитивні наслідки впровадження інклюзії в суспільство;

·           включення осіб з обмеженими можливостями у загальноосвітнє середовище;

·           забезпечення осіб з обмеженими можливостями використовувати свій потенціал та займатись трудовою діяльністю.

Особливу увагу варто звернути на функції, які виконує інклюзивна освіта.

Функції інклюзивної освіти – основні напрямки, за якими відбувається реалізаціяінклюзивної освіти. У розрізі впровадженняінклюзивної освіти у світі можна виокремити наступні функції:

·           функція універсалізаційна – забезпечення рівної участі осіб з обмеженими можливостями до будь-якого виду діяльності та послуг, які призначені для широкого загалу;

·           функція соціалізації – полягає у переданні особам з обмеженими можливостями знань та навичок культурної спадщини, засвоєнні широкого кола соціальних цінностей;

·           вихована функція – загальна та спеціальна. Загальна виховна функція полягає у формуванні позитивного ставлення суспільства до осіб з обмеженими можливостями, сприйняття зазначеної категорії, як рівних собі.

·           функція соціального захисту полягає узахисті від дискримінації осіб, що мають недоліки психофізичного-розвитку, виявленніта усуненні умов і факторів, що перешкоджають реалізації їх освіти на принципах загальної рівності, доступності та індивідуальногопідходу;

·           професійна функція – підготовка осібз обмеженими можливостями до трудовоїдіяльності та розвиток потенціалу кожної окремої особи;

·           наукова – полягає у безперервному дослідженні процесу впровадження інклюзивноїосвіти у світі, проведення науково-досліднихта конструкторських робіт для гармонізаціївпровадження інклюзивної освіти, використання науково-технічних здобутків у процесреалізації інклюзивної освіти;

·           кадрова функція – підготовка науково-технічного та кадрового персоналу для реалізації інклюзивної освіти;

 

·           економічна функція – полягає у максимальному розвитку та використанні потенціалу осіб з обмеженими можливостями на ринку праці.